«Всюди гарно, але дуже брудно», - кременчуцький йог і актор 50 днів мандрував країною

Холодним недільним ранком за гарячим чаєм у грузинській пекарні "ТелеграфЪ" поспілкувався з цікавим кременчужанином, актором та йогом Сергієм Артьоменком. Сам про себе Сергій каже, що він художник, бо ж сам малює своє життя…

За запашною випічкою і дружньою розмовою, цей дивак розповів «Телеграфу» про те, що ж таке йога, і як він її для себе обрав, про те, як майже два місяці подорожувати країною на одну зарплату та про експеримент над собою – 10 днів цілковитого мовчання.

Йога – це коли ти вже прийшов

- А як і коли ти почав займатися йогою?

- Десь 5 років тому я почав займатися йогою, майстром моїм стала Іра Сердюк. Хотів я займатися йогою ще зі школи, тим більше, що в той час я займався східними єдиноборствами. А 5 років тому я зустрів людину з фізичною освітою, та й по здоров’ю були проблеми, і я став на килимок. Я був у повному захваті, і це дуже на мене вплинуло, я зрозумів, що мені потрібен лише килим і все. Після регулярних занять моє погане самопочуття відступило.

- Тобто, ти до йоги звернувся як до лікувальної фізкультури чи це від початку була ціла філософія?

- Що мені подобається у Іри, що вона навчила мене саме фізичному аспекту йоги, а філософія – це те, до чого я дійшов сам: пізнаю, дивлюся, читаю. Мені це, звісно, дуже імпонує, але, якщо брати своїх студентів, то я їм кажу так само: «Йога – це ваше відкриття. Я можу хіба що підказати, хто з майстрів філософії подобається мені, але все інше ви відкриваєте для себе самі».

- Я зараз нікуди вже не йду, бо йога – це коли ти вже прийшов. Якщо брати спорт, або будь яку іншу дію – кругом є якась мета, а йога – це інше. От я зараз вже прийшов, звісно, я йду по життю, але вже нічого не шукаю – я себе вже знайшов.

- Чула, ти набрав групу і передаєш свої знання іншим…

- З весни я набрав студентів, і проводжу для них тренування. І що мене дивує, так це те, що мені кожне з цих тренувань подобається. Кожне. Хоча вони всі різні. І студентам подобається також. Коли приходить новачок, то є лише дві перепони для занять: або він розуміє, що це взагалі не його, або просто я не його майстер.

50 днів мандрів

- Ти більше місяця подорожував країною, розкажи як це було і де був.

- Я подорожував 50 днів, об’їздив пів України: був у Одесі на театральному фестивалі «Молоко», був у Карпатах, їв там чорниці, був на еко-фестивалі під Каневом, був у селі Шевченковому, де Шевченко народився, був під Києвом на Віпасані і був на Волині в Цумані, в еко-поселенні «Світанок».

- Звідки найбільше спогадів привіз чи вражень?

- Кожне місце чимось вражало. Одеса, наприклад, виставою сучасного драматурга Павла Ар’є «Слава героям». Карпати, звісно, самими горами вразили. Еко-фестиваль – це щоденні відкриття землі і нові друзі – той же самий Вітя Пашник, ми саме там з ним познайомилися, і я був такий щасливий, що почув його гру.

- Шевченкове – це еко-ферма, на якій дівчата вирощують малину, сушать її і продають, а взимку подорожують. Минулого року вони були в Ірані і в Турціїї, привезли з собою іранця. Він ціле літо у них жив, допомагав по господарству. Його звуть Мірдат - такий класний чувак! Багато до них волонтерів приїздить, поляк, наприклад був.

- Після еко-ферми був я у баби Люби – нащадка Шевченка, допоміг їй трохи по хазяйству, разом з її родичами. А потім був на Віпасані і там вчився за 10 днів мовчання краще і більше медитувати. Єдине, що мене там засмутило – це те, що дві з половиною тисячі років тому уже відома була така техніка медитації, а люди й досі воюють. Зараз Делай Лама каже, що якби кожну дитину в школі навчали медитації, то за одне покоління можна було б завершити війну у всьому світі. А дітей, чомусь, все одно вчать війні.

- Одні позитивні враження! А чи було щось таке, що засмутило?

- Єдине, що мене всюди засмучувало і турбувало, так це те, що кругом дуже добре, але кругом гори бруду, сміття. Одеса так взагалі! Там я зрозумів, що порівняно з Одесою наш Кременчук дуже чисте місто. Хочеться, щоб і в Україні, і взагалі в світі, цього сміття було значно менше.

Гра в мовчанку

- Розкажи, будь ласка, детальніше про Віпасану: що це таке і як ти туди потрапив?

- Вся моя подорож, вона була, в принципі, спланована, і я дуже вдячний своїм друзям-білорусам, які мене на неї надихнули. Спочатку я запланував театральний фестиваль, потім подорож у гори, далі взяли мене інструктором на еко-фестиваль і я там кожного дня викладав для охочих йогу, а потім я зареєструвався на Віпасану.

- Віпасана – це техніка, якою користувався Будда, якої він навчав своїх учнів. Для нас вона полягала в тому, що ми 10 днів знаходились в умовах, коли ти сам на сам із собою. Не дивлячись на те, що там було 160 людей, половина з яких жінки, але це 10 днів цілковитого мовчання і медитації.

- 10 днів зовсім-зовсім не можна розмовляти?

- Увесь час ти мовчиш, ти один, ні з ким не розмовляєш, нікого навіть не торкаєшся, можна лише у крайньому випадку з дозволу вчителя поставити йому запитання, але я не питав. Вчителем була німкеня, десь 70 років їй, і вона давала нам техніку з допомогою перекладача.

- Важко було?

- Важко… Я думав, що мені буде легко, так як я займаюся йогою, але Віпасана – це була справжня йога, бо справжня йога – це коли ти сидиш і нічого не робиш. Але думки свої нікуди ж не дінеш. Максимум, що мені вдавався – секунд 20 ні про що не думати. Усе інше – це потужний творчий потік думок. Зараз Делай Лама каже, що не розуміє бездумної медитації і там за 10 днів я зрозумів, що дійсно, медитація має бути осмисленою, і це сильно впливає на зростання. Не на розвиток, а саме на зростання.

- Плануєш повторити такий досвід?

- Це цікавий експеримент і дослідження себе. Якщо ми кожного дня десь із кимось спілкуємось, то там уся увага направлена саме на себе: «Як ти почуваєшся кожну секунду»? Особисто я впевнився, що, спостерігаючи за собою, усі відчуття загострюються. Зараз, після Віпасани, я більш усвідомлено крокую по життю. Планую наступного року знов спробувати або у нас, або вже в іншій країні.

На одну зарплату

- Майже два місяці подорожей це, мабуть, не дешево. Якщо не секрет, влетів досвід у копієчку?

- Уся подорож обійшлася мені, максимум, у 3 000 гривень. Дуже багато із цієї суми "з’їла" Одеса, а так, в основному, гроші витрачав на квитки. Оскільки було літо, тепло і їсти особливо не треба. Там, де я місцями гостював, мене, зазвичай, годували за що я їм допомагав по господарству. У горах дівчата мене в чайхані годували сніданками за те, що я їм йогу викладав:). Взагалі багато добрих, гарних людей зустрів. І не тільки людей :)...