Які діти стають ЕМО?

12.03.2009, 20:08 Просмотров: 3 964
Чому підлітки обирають деструктивні молодіжні субкультури.

«У меня дочь, я регулярно читаю вашу рубрику. Вы пишете, как родители влияют на жизнь своих детей. А что делать родителям, если дети интересуются этими ужасными молодежными движениями эмо, ходят в черном, страшно красят глаза и говорят между собой о самоубийстве?! Жизнь, дескать, ничего не стоит, жить бесполезно. Как защитить? Как спасти от таких друзей?!»

Валентина, 39 лет, читательница.

Хто такі ЕМО?

Емо - досить нова для України молодіжна субкультура. Існує в нашій країні близько двох років. Найбільша концентрація емокідів у Києві, Дніпропетровську та Харкові. У Кременчуці їхню кількість можна вважати незначною. Втім, популярність емо серед підлітків 14-17 років зростає.

Стиль емо досить помітний і впадає в очі. Емобої та емогерлз носять чорний одяг з деталями ядучо-рожевого кольору. Інші ознаки: завузькі джинси, кілька ременів на них; у дівчат – «шахматка» (колготи «в клітинку»); обов’язковий пірсинг, кросівки або кеди та величезні яскраві значки. Але найголовніше – довге пасмо волосся, яке закриває одну сторону обличчя. До речі, волосся справжні емо фарбують виключно у чорний колір. Кременчуцькі готи стверджують, що нещасні емо просто «передрали» усю шикарну чорну стилістику у них – у гордих готів. Втім, гірше за всіх до емо ставляться скінхеди та хули. Вони вважають, що емо надто жіночні, плаксиві та істеричні. Київські ж емо запевняли «ТелеграфЪ», що в Україні взагалі немає справжніх емо – так званих «тру». Одні суцільні показушники, які носять одяг відомих брендів та малюють очі чорним, а потім ллють воду, аби вони «потекли», як чорні сльози. Але себе, звісно, наші співрозмовники показушниками не вважали.

Субкультура емо виникла наприкінці 80-х у Сполучених Штатах. Вважається, що визначення «емо» походить від англійського «emotional» - емоційний. Патріархи емо-культури стверджують, що вона народилася як спроба бунту підлітків проти беземоційності американського суспільства та заборони на прояв емоцій –найперше, негативних. Українські емо розповідають про себе, що вони відкриті, емоційні, дуже чутливі і страшенно страждають від жорстокості та нерозуміння з боку світу. У той самий час, друг редакції, якому довелось знімати квартиру разом з парочкою емо, скаржився, що від змін їхнього настрою можна просто здуріти – то вони страшенно милі та турботливі, роблять тобі бутерброди, то вже дратуються, ридають та впадають у депресію – і з цього поважного приводу залишають чайник горіти на плиті усю ніч. Бо чого вартий той чайник у темному морі смутку?!

Власне, усе це могло би стати лише ознаками чергової субкультури, коли б не одна деталь – емо занадто багато теревенять про самогубство. І навіть схильні його вчиняти. Причому не десь там, у Сполучених Штатах, а тут, у Кременчуці. Наприклад, семикласники однієї з найпрестижніших кременчуцьких шкіл розповідають про свою однокласницю, яка сповідує культ емо і вже встигла трохи порізати вени. Підлітки навіть впевнені, що справжні емо живуть лише до 24 років. Бо вони страждають від перманентної депресії. А життя таке жорстоке та безглузде. І виходу немає.

З цього місця стає вже не смішно. Бо яким би недолугим та дитячим не видавався підлітковий епатаж дорослим, для підлітка він може скінчитися фатально. Діти насправді вірять, що виходу немає. То як їм допомогти? Про це «ТелеграфЪ» запитав постійного експерта нашої рубрики.

«До емо ідуть діти, які відчувають себе непотрібними»

Експерт рубрики - сімейний психолог Наталя Развадовська.

– Чому підлітки подаються до деструктивних угруповань?

– Усі підлітки експериментують, випробують життя. У цьому віці їхня головна задача – соціалізація, пошук свого кола приятелів. Тому вони у будь-якому випадку шукатимуть власні референтні групи.

– Але одні підлітки обирають своєю референтною групою спортивну секцію чи гурток «Очумелые ручки», а інші подаються до хулів або емо. Чи можете ви виділити рису, яка притаманна переважній більшості емо?

– Я б сказала, що до емо йдуть діти, які відчувають себе непотрібними та неважливими. Для власних батьків, для суспільства взагалі. Такі діти потерпають від неприйняття себе. Для підлітків це взагалі характерно. Вік складний, відбувається серйозна перебудова організму, і дітям часто некомфортно у своєму новому тілі. Якщо ж з боку батьків вони також відчувають неприйняття, їм буває дуже важко. Батьки можуть виказувати неприйняття пасивно – просто не проявляти турботу про дитину, не вчити її цінувати та берегти себе. Вічна зайнятість та трудоголізм – це теж форма неприйняття. На тлі такого ставлення у дітей формуються комплекси. Наприклад, мама боїться, щоб її дочка не втрапила в погану компанію та не стала жертвою насильства. Через це мама починає регулярно вказувати дочці, яка та негарна, неприваблива. Але ж дочка не розуміє глибинну мету матері, вона сприймає її слова за чисту монету. І починає вірити, що дуже негарна – так народжується комплекс.

– Ви можете визначити психологічний портрет емо?

– Найбільшою мірою емо – жертва. В усякому разі, так вони себе відчувають – жертвою жорстокого життя, жорстоких стосунків між людьми. Звідси і думки про те, що життя не має сенсу, смуток, депресії.

- Як оцінюють психологи чорний одяг емо?

- В цілому, стійке бажання одягатися у чорне може бути ознакою депресії. Це дорослі жінки одягають чорне, бо воно їх робить стрункішими. У підлітків інший підхід. Своїм зовнішнім виглядом вони сигналізують, що їм погано.

- Балачки емо про самогубство можна вважати ознакою психічних проблем?

- Скоріше, такі розмови свідчать про психологічні проблеми, внутрішні. Підліток насправді може не бачити для себе виходу, відчувати себе настільки нікчемним, що єдиним шляхом йому вбачається суїцид. Він сигналізує світу: «Мені погано, допоможіть!»

- Як реагувати батькам на цікавість власних дітей до суїциду та спілкування з такими ж зацікавленими?

- Розмовляти. З дитиною треба говорити про проблему. Треба з’ясувати, чим їй подобаються нові друзі, що вона там шукає?

- У батьків, зазвичай, не вистачає витримки та часу розмовляти з підлітками. Часто вони просто забороняють спілкуватися з підозрілою групою приятелів. Заборона може бути результативною?

- Ні. Умовно кажучи, дитина поріже вени вдома, навіть, якщо не ходитиме на зустрічі з приятелями.

- Іноді батьки висміюють своїх проблемних дітей: «У що це ти вирядився?! Яка депресія? Яке самогубство? То ти горя не бачив! Смажений півень тебе не клював! Ти що, голодний-холодний?! З жиру бісишся!!! » Як така реакція впливає на підлітка?

- Для нього це дуже важко. Адже це свідчення того, що батьки не приймають його проблеми, не ставляться до них серйозно. Через це почуття пригніченості у підлітка лише посилюється – він вважає, що насправді нікому не потрібний.

- Зрозуміло. Забороняти недоцільно. Знущатися – безцільно. Розмовляти не всі вміють. А що робити батькам, яким просто страшно, що їхня дитина ходить у чорному, дивиться в Інтернеті сюжети про самогубство та зустрічається з приятелями, які базікають про суїцид?

- У такому випадку батьки можуть звернутися по психологічну допомогу. Але не варто це робити за спиною підлітка. Треба чітко йому пояснити ваші почуття – що вам страшно за нього і тому ви пропонуєте звернутися по допомогу до спеціаліста. Якщо ж дитина категорично відмовляється йти до психолога, можливо, батькам самим варто до нього сходити – що б їм допомогли заспокоїтись та більш тверезо подивитися на проблему.



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.


Вверх