Батьківські директиви серйозно ускладнюють життя дорослих дітей

4.03.2008, 09:07 Просмотров: 1 172
Ми вчимо дітей так, як нас навчили власні батьки. Американські психологи Мері та Роберт Гулдінг виділили 12 батьківських директив, які серйозно впливають на подальше життя їхніх вже дорослих дітей. Батьки передають ці директиви на несвідомому рівні – адже такі самі директиви вони отримали від своїх батьків. Так з покоління у покоління невирішені проблеми дорослих передаються їхнім дітям.

«Не будь лідером!»

Зміст цієї директиви максимально простий: «не лізь», «не висовуйся», «будь, як усі!» Зазвичай, батьки, які дають такий прихований наказ своїй дитині, самі бояться брати на себе відповідальність, ставати лідерами. Вони все життя ходять у підлеглих і на роботі, і вдома. Їм не світить підвищення по службі. Батьки, які дають дитині директиву «не будь лідером!», роблять це з найкращими намірами. Вони переконані, що люди ненавидять лідерів, тож і їхній дитинці не варто лізти наперед та викликати роздратування та
заздрість. Проблема у тому, що дитина, вихована такими батьками, взагалі неспроможна брати на себе відповідальність – і за власне життя, і за життя своїх близьких.

«Не належ нікому!»

Деяким дітям батьки часто кажуть: «Ти у мене такий сором’язливий», «ти не такий, як усі!». Таким чином вони підсвідомо передають дитині директиву «не належ!» Суть її розшифровується так: «Не належ нікому, крім мене! Адже ти – незвичайний!» Передаючи цю директиву, батьки намагаються зберегти свою владу над дитиною – бажано назавжди. Діти, які виросли під впливом директиви «не належ», дуже скуто і самотньо почуваються серед людей.  Їх завжди тягнутиме назад, до батьків – бо серед інших вони  почуватимуться чужими та самотніми.

«Не довіряй!»

«Нікому не довіряй, бо тебе використають і викинуть!» або «Не вір чоловікам, їм лише одне потрібно!» - батьки часто
кажуть таке дітям. Прихована суть цих наказів одна – «не довіряй нікому, крім мене, близькість будь з ким іншим дуже небезпечна»! Отримавши таку батьківську директиву, дитина починає думати, що світ дуже небезпечний, а люди – вороги. Коли такі діти стають дорослими, у них виникають серйозні емоційні та сексуальні проблеми. Дуже часто діти з такою директивою у житті виконують роль жертви, яку протилежна стать використовує та зраджує.

«Не роби!»

Батьки часто намагаються захистити власну дитину від небезпеки. Тому на кожному кроці діти чують: «Не чіпай кішку, у неї лишай!», «Не бігай, бо впадеш!», «Не лізь на дерево, заб’єшся!» Якщо батьківська опіка дуже щільна, дити на отримує життєву директиву: «Не роби цього, це дуже небезпечно, почекай мене!» Як наслідок, такі діти неспроможні прийняти будь-яке самостійне рішення. А відсутність досвіду заважає їм визначитися, що насправді може бути небезпечним. Про таких людей часто потім кажуть – «він абсолютно непристосований до життя».

«Не будь самим собою!»

Людина, яка отримала від батьків цю директиву, ніколи не буває собою задоволена. Вона завжди хоче бути схожою на когось іншого – більш успішного, більш красивого, більш коханого. По таких людей часто кажуть, що вони надто критично до себе ставляться. А
починається все зі звичних батьківських фраз: «А ось Мариночка вже давно сама читає!» або «Дивись, який гарний хлопчик – він
не плаче, і не боїться!» Такі батьківські висловлювання змушують дитину почуватися неповноцінною. Тому вона намагається бути схожою на кого завгодно, аби не на себе.

«Не почувайся добре!»

Коли дитина хворіє, батьки намагаються приділити їй більше уваги. Пам’ятаєте, як вам приносили і апельсини, і виноград серед зими, дозволяли не вчити уроки та весь час підбадьорювали? У такій ситуації дитина дуже швидко розуміє, що бути хворим – вигідно, бо
коли ти хворий – ти хороший. Вона виростає з переконанням, що хвороба приверне до неї увагу та надасть цінності будь-якому її вчинку. Такі люди, як правило, використовують своє здоров’я – точніше, свою хворобу – аби отримати психологічні вигоди.

Думка психолога

- Якщо ви часто хворієте, і таким чином, привертаєте до себе увагу близьких людей, спробуйте знайти інший – більш позитивний – спосіб відчути себе хорошим та коханим. Адже вашого здоров’я може вистачити ненадовго.
- Якщо вам важно прийняти будь-яке рішення, узяти на себе будь-яку відповідальність, спробуйте потроху змінити ситуацію – навчіться виступати публічно (хоча би на робочих зборах), спробуйте почати відстоювати власну думку. Забудьте про страх помилок та свою сором’язливість. Візьміть на себе відповідальність за власне життя.
- Звільнитися від батьківської директиви «не належ нікому, крім мене» непросто. Ефективний варіант звільнення від неї – міцний та надійний шлюб.
- Якщо ви отримали директиву «не довіряй», доведеться послідовно працювати над собою. Треба вчитися аналізувати практично кожну життєву ситуацію – де, коли і кому можна довіряти. І треба все-таки.... довіряти.

У матеріалі використані коментарі Ірини Чадаєвої – психолога, спеціаліста з НЛП та технік впливу.

Невигадані історії

- Я так мріяла вчитися на факультеті іноземних мов! Причому не деінде, а у Московському університеті! У школі англійську вчила так, що аж від зубів відскакувало. А коли закінчила школу, батьки сказали: «Іра, навіть не мрій – ти все одно нізащо не поступиш до університету! Та ще й на іноземні мови. У нас грошей на такий хабар немає. Вчися краще вдома». І я здала іспити до нашого кременчуцького «політеху». Вчилася на вечірньому, потім перевелася на економічний - батьки казали, що економісту завжди робота
знайдеться. Тепер працюю. Спершу ще мріяла про англійську, навіть на курси ходила. Потім кинула. Ходжу на роботу – відробляю до пенсії. І думаю: все-таки треба було ризикнути, спробувати поступити вчитися туди, куди мріяла! Навіть якщо б провалилася, життя
б не скінчилося! Я розумію, що батьки хотіли мені добра, хотіли захистити від розчарування, але... так важко все життя виконувати роботу, яку не любиш.
(Ірина, 39 років)

- Я була дуже закохана у свого одногрупника Сергія. Він мене теж кохав. Був такий талановитий, вчився блискуче, ще й грав на гітарі – улюбленець курсу. Звісно, ми збиралися одружитися. Але з’явився Юра. І моя мама сказала: Таню, ти така слабенька, весь
час хворієш, тобі потрібен турботливий чоловік, вірний. Юра – саме такий. Він тебе любить. А Сергій... У нього завжди буде на першому місці робота, друзі. Виходь за Юру. Я довго плакала. А потім вийшла за Юру. Він справді вірний. І турботливий. Але я його не люблю.
Ніколи не любила. А живемо ми вже 15 років. Мама хотіла для мене хорошого чоловіка. А вийшло он як. А Сергій довго ще приїздив – цілих 10 років.
(Тетяна, 37 років)



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.


Вверх