Все починається з пива!

28.01.2010, 08:30 Просмотров: 3 049
Кременчуцькі наркологи стверджують, що всі невиліковні речі починаються саме з пива.
«Там, де ви не були».
Палата відділення гострих психозів кременчуцького наркологічного диспансеру.
Фото: Дмитрий Бабец

Як ви гадаєте, що страшніше – пиво чи наркотики? Ага, ну ми так і думали.  А от кременчуцькі  наркологи  стверджують, що всі невиліковні  речі починаються  саме з пива. Нехай би це стверджували лише наркологи – їм таке говорити за штатним розкладом треба.  Та  кременчуцькі алкоголіки і наркомани теж розповіли «Телеграфу», що все колись почалося з пива.  Читайте, і дізнаєтесь, як воно буває... Можливо, навіть вчасно дізнаєтесь.

У Кременчуці є дуже  сумний заклад – наркологічний диспансер.  Розташований він поблизу колісного заводу, у тихому невеселому місці.  Колись і диспансер, і його головний лікар «гриміли» на весь Кременчук.  Було це у 1997-2000 роках.  То був час, коли у місті на офіційному рівні заговорили про надзвичайно швидкі темпи зростання кількості наркоманів-споживачів саморобної «ширки».  Головний лікар наркодиспансеру пан Пащенко активно виступав на публічних заходах, спілкувався з пресою, закликав боротися з наркоманією, попереджав, яке це страшне зло.  У кременчуцькій міліції  тоді працювали  хлопці, які теж вважали, що з наркоманією треба боротися – що вони і робили.  

Але тих хлопців давно вже немає.  І головний лікар наркодиспансеру потроху замовк, бо бажаючих дослухатися до нього стає все менше.  Тож не дивно, що 25-річний ювілей кременчуцького наркодиспансеру пройшов, ніким не помічений та не згаданий.  А «Телеграфу» стало цікаво, як живе останній бастіон боротьби з наркотичною та алкогольною  залежністю?

Плакат 1985 року
Фото: Дмитрий Бабец

«Помнишь, как все начиналось?»
 Кременчуцький наркологічний диспансер створений на базі колісного заводу, у приміщенні заводського гуртожитку, у січні 1985 року. Диспансер був чималий – на 185 ліжок.  Головному наркологу міста пану Пащенку тоді  вдалося переконати директора колісного заводу, що диспансер принесе заводу зиск і безкоштовні робочі руки.  То була правда. Адже в той час усіх алкоголіків та наркоманів  зобов’язували працювати.  Їх клали на тримісячний курс добровільно-примусової лікувальної терапії. І щодня, о сьомій ранку вони мали бути на робочому місці. У 1985 році пацієнти наркодиспансеру випустили продукції на суму 2 700 000  рублів.

Шоколад та морозиво для алкоголіків
 97% пацієнтів диспансеру працювали на колісному заводі.  На руки вони отримували 60% зарплати. 40% зароблених ними коштів надходили на спецрахунок наркологічного диспансеру.  Кошти витрачались на лікування пацієнтів та утримання диспансеру. Заробляли алкоголіки та наркомани непогано.  Траплялися часи, коли головний лікар разом зі старшою медсестрою сушили голову, куди б встигнути до кінця календарного року витратити невикористану 21 000 рублів?!   Влітку  алкоголіків годували морозивом та шоколадом – бо заробили хлопці.  А солодкі булочки і вершкове масло – то була норма.  Навіть настоянку женьшеню видавали бідолахам – щоб сил у них побільшало. І для заводу, і для сім’ї.

«Ти не повіриш!»
 У 1985-му на весь Кременчук було 73 наркомани.  А у 1978-му їх було лише чотири. Усі жили на території спецкомендатури (селище Молодіжний).  І головний лікар наркодиспансеру пан Пащенко знав напам’ять їхні прізвища.  Наркотики тоді не мали попиту. Народ пив. Партія і уряд продавала горілку, утримуючи державну монополію на її продаж. І водночас  відкривала та фінансувала наркологічні диспансери – аби процес алкоголізації залишався керованим.  Спершу на алкоголіках заробляли гроші. Потім їх лікували, змушували працювати та силоміць дресирували  на якусь професію.

У 1991-му система обвалилася. Іншої не створили.

Купи те, що я виплюнув!

Майже два роки у кременчуцькому наркологічному диспансері впроваджується метадонова  програма.  Прийнята вона на державному рівні, з великою помпою. Її дуже наполегливо рекомендували Україні європейські фінансові донори. Вважається, що метадонова програма є програмою зменшення шкоди від вживання наркотиків. Суть її у тому, що системним наркоманам щодня безкоштовно видають дозу метадону – щоб вони не шукали її самі.  У Кременчуці безкоштовну дозу наркотичної речовини (офіційно вона кваліфікується, як лікарський препарат) отримують 80 наркоманів. Поки що дози оплачують спонсори. Хто платитиме далі, невідомо.

Ідеологи метадонової терапії  стверджують, що ситий та вдоволений безкоштовним метадоном наркоман весь вільний час сидить і налаштовується на нове, тверезе життя.  «ТелеграфЪ» поцікавився, скільки кременчуцьких наркоманів вже налаштувалися, нарешті, на тверезе життя?  І чи не можна влаштувати з ними дуже-дуже позитивне інтерв’ю про втечу з пекла?  Медики  сором’язливо відповіли, що кременчуцькі наркомани поки що  лише налаштовуються на тверезе життя.

Як з’ясувалося, налаштовуючись на тверезе життя, наркомани водночас  підробляють – приторговують дармовим метадоном.  Спочатку вони просто ховали під язик таблетку метадону та швиденько її продавали – прямо під дверима диспансеру.  Але добросовісні  медики це відстежили, і спробували перехитрити наркоманів – почали розчиняти таблетку у воді.  Далі стояли і дивились, як пацієнт ковтатиме рідину.  Що ви думаєте?  Дехто з віртуозів навчився затримувати під  язиком частину рідини.  Далі розповідати? Чи ви вже й самі зрозуміли, що під дверима диспансеру отримувачів дармового метадону вже чекали покупці. Власне, на сьогодні – це єдиний дієвий результат розрекламованої програми.

Прем’єрський суп

Фото: Дмитрий Бабец

А це – «трьохразове» харчування пацієнтів.  У січні 2010 року на обов’язкове трьохразове харчування одного пацієнта наркодиспансеру  український уряд виділяє  1 грн. 40 копійок.  На цю суму хворі  мають: на сніданок – роздуми про сенс життя (замість харчів).  На обід – тарілку картопляного супу, два шматки хліба і стакан окропу під кодовою назвою «чай» (цукор у ньому непередбачений).  На вечерю – ще одну порцію роздумів про сенс життя (замість харчів).  32 % пацієнтів диспансеру  – бомжі. У них немає ані родичів, ані грошей. Тож усе їхнє харчування складається з тарілки «порожнього» супу на добу. І так весь січень.  Це все, що може запропонувати український уряд та депутатський корпус своїм громадянам. Нагадаємо, бюджет 2010 року не прийнятий, отже коштів на фінансування немає.  І урядовці, і нардепи кинулись на вибори, а, відповідно, часу на прийняття бюджету не знайшли.  Треба розуміти, поки вибори не закінчаться, їстимуть бомжики порожній суп, аж поки  не побачать «небо в алмазах».

«Вверх по лестнице, ведущей вниз»

Фото: Дмитрий Бабец

«ТелеграфЪ» запитав головного лікаря наркодиспансеру пана Пащенка (на фото), коли, на його думку, працювати було найважче? Володимир Вікторович відповів:

– Були дуже важкі часи.  У 90-х було і голодно, і холодно.  Хворі голодували. Але так важко як зараз, не було ніколи.  Бо сьогодні ми повною мірою відчули, що нікому не потрібні. Ані лікарі, ані пацієнти.  Багато років диспансер був складовою величезної державної програми по боротьбі з алкоголізмом та наркоманією.  Ми отримували допомогу правоохоронних органів, могли звернутися до влади, і вона допомагала.  Зараз цього немає.  Державної програми, системи більше не існує.  Держава віддала торгівлю алкоголем у приватні руки.  Пивні та горілчані королі купили телевізійні канали, через що маємо цілодобову рекламу алкоголю і тих дуже небезпечних солоденьких «слабоалкогольних» напоїв, якими накачують нашу молодь. Українська збірна з футболу рекламує пиво! Це дуже сильно впливає на молодь. Але ніхто з екранів телевізора  не попереджає підлітків про те, що пивний підлітковий алкоголізм дуже і дуже важко піддається лікуванню.  А жіночий – ще гірше!  Ніхто не розповідає, що у 1986 році, за статистикою, на душу одного кременчужанина  припадало 7,7 літрів чистого спирту.  У 1989-му, під час антиалкогольної кампанії Горбачова – 3,9 літри.  А у 2008-му на одного українця  припадає вже по 22 літри чистого спирту! То як нація стала пити?!  А кого це хвилює?  Алкоголізм та наркоманія перетворились на некерований процес.

Фото: Дмитрий Бабец

Це – спеціальне ліжко для пацієнток із відділення алкогольних психозів.  Жіноче відділення у диспансері з’явилося лише у 1992-му – наркологи передбачили зростання жіночих  алкогольних  психозів.  І не помилилися. У січні 2010 року крім спецліжка, яке не можна ані перекинути, ані зсунути з місця, запропонувати пацієнткам нічого. Виведення одного хворого зі стану «білої гарячки» коштує 140 гривень (медикаменти).  Але у січні 2010 року  уряд взагалі  не виділив коштів на ліки для пацієнтів.  Є лише металеве ліжко та ремені, щоб до нього примотати.  Тож краще уникайте гарячки, панове.   

Фотознімок зроблений за свідомою згодою пацієнта, який пройшов курс реабілітації.
Фото: Дмитрий Бабец

«Все починається з пива!» –  сказав нам  худий  невеселий  пацієнт із відділення алкогольних психозів.  Він навіть погодився сфотографуватися, аби інші побачили, як закінчується те, що колись почалося з легенького пива.  Ні, хлопець ні з ким не бився. Він взагалі тихий.  І так само тихо пив вдома, аж поки не втратив відчуття  реальності. Упав, ударився об гострий кут столу, мало не втратив око – але спочатку цього навіть  не зрозумів.  Ми теж мало що зрозуміли з його тихої розповіді про те, як спершу він із друзями просто пив  пиво після роботи – тоді робота ще була.  Сиділи, гомоніли про те, яке паскудне життя та які хвойди ці жінки.  І грошей немає...  Потім... хлопець так і не зміг пояснити,  як воно сталося – як він пив, і падав, і як опинився у відділенні гострих психозів.  Якось усе непомітно вийшло, швидко.



 
0
Теги: пиво
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх