Кременчуцька схема вступу до університету податкової служби

9.07.2010, 14:53 Просмотров: 4 816
’’ТелеграфЪ’’ перевірив оголошення, в якому пропонувалося прилаштувати абітурієнтів на безоплатне бюджетне навчання.

В одній із кременчуцьких газет з’явилося таке оголошення: «Организация гарантирует поступление в колледж престижных государственных ВУЗов, а также государственных университетов на бюджетное обучение по специальностям: международная экономика, экономика предприятий, учет и аудит, юридический факультет, финансы, налогообложение, факультет налоговой милиции».  

Оголошення з’являлося з невеличкими варіаціями протягом кількох тижнів. Ми його почитали, і подумали: оба-на, не встиг ще пан Азаров офіційно перевести українську податкову службу у статус всемогутніх царських опричників, а оперативні аферисти вже пропонують послуги – обіцяють прилаштувати на навчання «на податкового міліціонера».  Звісно, ми подумали, що послуга, яку обіцяло оголошення – суцільна афера. Яка це організація в Україні має право прилаштовувати абітурієнтів на безоплатне бюджетне навчання? От ми і вирішили з’ясувати – яка?

Хвилююча зустріч із резидентом

 

  Ми зустрілись з автором оголошення.  Резидент таємничої і могутньої організації виявився цілком пристойним дядечком – спокійним, неметушливим, досить вихованим.  Запропонував посидіти десь у кафе та спокійно обговорити ситуацію. В кафе резидент – назвемо його Іван Федорович – показав нам силу-силенну різних листів з печатками та документів: посвідчення військового пенсіонера, посвідчення учасника ліквідації Чорнобильської аварії, видав візитку директора  кременчуцької філії «Международного благотворительного фонда инвалидов Чернобыля», потім візитку помічника народного депутата Мельника, і, нарешті, власний паспорт.  
Зрештою ми перейшли до справи – заявили, що наше дитя закінчило школу поганенько, але хоче вчитися в університеті  Каразіна, у Харкові, там у неї друзі.  На найгірший випадок погодиться на Кременчуцький державний університет.  І звісно ж, на «бюджет».  Іван Федорович все  вислухав, і сказав, що ми запізно звернулися.  Щодо університету Каразіна та кременчуцького, треба було хоча би навесні починати «чухатись».  Зараз він стовідсотково може гарантувати  лише вступ до Національного університету державної податкової служби України, в Ірпіні, під Києвом.  Ми почали комизитись – наше дитя не бажає бути податковим інспектором, і в якийсь задрипаний Ірпінь не поїде.  Та Іван Федорович гнув свою лінію – гарантувати можу лише Ірпінь, університет чудовий, престижний, «облік і аудит» (який нас так цікавить)  там є.  А, головне, сам Іван Федорович  давно і ніжно дружить із знаменитим  ректором університету – нардепом  Петром  Мельником.  Більше того, він – офіційний помічник нардепа Мельника!  Тож, є канал, є і гарантії.  А умови прості – ми підписуємо угоду про надання послуг і платимо аванс – 12 тисяч гривень. Платимо не Івану Федоровичу особисто, а на респондентський рахунок, відкритий у кременчуцькій філії відомого банку.  Після наказу по університету про зарахування  дитини на перший курс, ми сплачуємо другу половину суми – ще 12 тисяч гривень. І лінивий «недоросль» п’ять років  вчиться на безоплатному «бюджеті».  
 Тож схема виходила недешева, але економічно вигідна.  Рік навчання на «обліку і аудиті» (6.030509)  в податковому університеті в Ірпіні коштує 11924 грн. (дані за 2009 р.,  ми з’ясували їх через інформаційну систему «Конкурс»).  Виходило, за два курси ми, фактично, сплачуємо кошти, решту платить держава.  До того ж, нам обіцяли гарантії вступу для «трієчника».  На запитання: «А якщо у дитини не вистачатиме балів, не набере вона по 124 бали на тестах? Що тоді?» – Іван Федорович відповів: «Не переживайте, ваша дитина – завдяки нашому чорнобильському фонду – вступатиме через співбесіду.  Після цієї співбесіди її все одно зарахують». 
 Отже, ми домовились обдумати пропозицію з Ірпінем і побігли «додому».

  Ми зустрілись з автором оголошення.  Резидент таємничої і могутньої організації виявився цілком пристойним дядечком – спокійним, неметушливим, досить вихованим.  Запропонував посидіти десь у кафе та спокійно обговорити ситуацію. В кафе резидент – назвемо його Іван Федорович – показав нам силу-силенну різних листів з печатками та документів: посвідчення військового пенсіонера, посвідчення учасника ліквідації Чорнобильської аварії, видав візитку директора  кременчуцької філії «Международного благотворительного фонда инвалидов Чернобыля», потім візитку помічника народного депутата Мельника, і, нарешті, власний паспорт.  

Зрештою ми перейшли до справи – заявили, що наше дитя закінчило школу поганенько, але хоче вчитися в університеті  Каразіна, у Харкові, там у неї друзі.  На найгірший випадок погодиться на Кременчуцький державний університет.  І звісно ж, на «бюджет».  Іван Федорович все  вислухав, і сказав, що ми запізно звернулися.  Щодо університету Каразіна та кременчуцького, треба було хоча би навесні починати «чухатись».  

Зараз він стовідсотково може гарантувати  лише вступ до Національного університету державної податкової служби України, в Ірпіні, під Києвом.  Ми почали комизитись – наше дитя не бажає бути податковим інспектором, і в якийсь задрипаний Ірпінь не поїде.  Та Іван Федорович гнув свою лінію – гарантувати можу лише Ірпінь, університет чудовий, престижний, «облік і аудит» (який нас так цікавить)  там є.  А, головне, сам Іван Федорович  давно і ніжно дружить із знаменитим  ректором університету – нардепом  Петром  Мельником.  

Більше того, він – офіційний помічник нардепа Мельника!  Тож, є канал, є і гарантії.  А умови прості – ми підписуємо угоду про надання послуг і платимо аванс – 12 тисяч гривень. Платимо не Івану Федоровичу особисто, а на респондентський рахунок, відкритий у кременчуцькій філії відомого банку.  Після наказу по університету про зарахування  дитини на перший курс, ми сплачуємо другу половину суми – ще 12 тисяч гривень. І лінивий «недоросль» п’ять років  вчиться на безоплатному «бюджеті».   

Тож схема виходила недешева, але економічно вигідна.  Рік навчання на «обліку і аудиті» (6.030509)  в податковому університеті в Ірпіні коштує 11924 грн. (дані за 2009 р.,  ми з’ясували їх через інформаційну систему «Конкурс»).  Виходило, за два курси ми, фактично, сплачуємо кошти, решту платить держава.  До того ж, нам обіцяли гарантії вступу для «трієчника».  На запитання: «А якщо у дитини не вистачатиме балів, не набере вона по 124 бали на тестах? Що тоді?» – Іван Федорович відповів: «Не переживайте, ваша дитина – завдяки нашому чорнобильському фонду – вступатиме через співбесіду.  Після цієї співбесіди її все одно зарахують».  

Отже, ми домовились обдумати пропозицію з Ірпінем і побігли «додому».

 

Це шахрайство!!!

Такі симпатичні візитки помічника нардепа
подарував нам Іван Федорович

Ніякий він не помічник нардепа!

 А як прибігли, одразу кинулись перевіряти усе, що наговорив нам Іван Федорович. Ми пішли за субординацією, по старшинству.  Офіційно звернулися до приймальні народного депутата Петра Мельника, заступника голови Бюджетного комітету  Верховної Ради України.  Помічник нардепа, пані Сусловець, перевірила, хто ми є, і повідомила, що у списку офіційних (оплачуваних та працюючих на добровільних засадах) помічників народного депутата Мельника ніяких Іванів Федоровичів немає.  Список, до речі, чималий – 22 особи за всі роки депутатства пана Мельника.  Виходить, ніякий Іван Федорович не помічник народного депутата Мельника, а простий брехун.  До речі, нардеп Мельник – дійсно  ректор Національного університету державної податкової служби України. Очолює його багато років. Коли йде у нардепи, переходить у статус «почесного ректора», потім знову повертається. А ми з вами повертаємось до провінційного Івана Федоровича.

Немає такого фонду!

 Ми звернулись до апарату кременчуцької міської ради, аби перевірити, чи зареєстроване у Кременчуці відділення «Международного благотворительного фонда инвалидов Чернобыля»?  Адже Іван Федорович представлявся директором цього відділення. Ми отримали відповідь керівника апарату міської ради пані Карпенко: «Ні, таке відділення, як і сам фонд, у Кременчуці не реєструвався».  Виходить, знову збрехав Іван Федорович. А такі були симпатичні документи!

Ніякий він не офіцер-чорнобилець!

 Нам залишилось перевірити, чи справді Іван Федорович – офіцер-чорнобилець та афганець? Він називав частину, де служив. І пенсійне посвідчення показував. Тож ми використали військові зв’язки і отримали відповідь: у вказаній військовій частині за останні 10 років офіцер із такими даними не служив. Виходить, знову збрехав Іван Федорович. Начебто, все зрозуміло – ми зустрілися із шахраєм, який продемонстрував купу фальсифікованих документів, аби видурити з нас 12 тисяч гривень і здиміти з ними. Можна вже було писати матеріал на тему: стережіться, громадяни, бачте, що шахраї роблять?! Та нам дуже хотілося ще перевірити адресу, яку Іван Федорович задекларував, як домашню. Телефон за цією адресою зареєстрований на іншу людину. Тож ми знову переконалися, що Іван Федорович і тут збрехав. Але «в адрес» виїхали. Думали, буде «хата на добу». 

Адреса з сюрпризом

Приїхали, походили, поспілкувалися із сусідами. Нам розповіли, що живуть тут такі люди – чотири роки тому переїхали, спокійні, чемні, нормальна сім’я. До них якраз родичі приїхали з Росії.  Скандалів сусіди не чули, ніхто з’ясовувати стосунки та вимагати гроші не приходив.  Ми трохи насторожились і подзвонили у двері. Нам відчинила жінка.  Ми спитали Івана Федоровича.  Він вийшов із сусідньої кімнати. «В неглиже», до речі. Ми трохи отетеріли – нічого собі, шахрай залишає потенційній  жертві  адреси та телефони, за якими його можна вирахувати!  Навіщо? Це питання ми не озвучили, а почали товкти про своє – дочка не хоче їхати до Ірпіня, давайте, влаштовуйте у столичний або кременчуцький ВНЗ. І знову почули те саме – влаштувати гарантовано можу лише до університету податкової служби, погоджуйтесь, там добре. Іван Федорович порився десь у своєму «загашнику», витягнув зошит  із телефонними номерами, запропонував поговорити телефоном із батьками дітей, що вже вчаться в Ірпіні (про жоден інший ВНЗ мова не йшла).  Ми поговорили.    Розмови нас здивували.  Одна мама одразу порадила твердо домовлятися з Іваном Федоровичем про гуртожиток, бо з ним дурять – обіцяють, а потім не дають.  І сказала, що треба погоджуватися на «далекий» гуртожиток під лісом, там добре.  Інша порадила одразу налаштувати дочку на навчання – бо після першої сесії залишиться без стипендії, як залишилась її власна мала, бо погано здала сесію.  І сказала, що про «чорнобильське» посвідчення дочку запитали один раз – куратор. Більше він про нього не згадував.  Дивно, правда? Якщо ці «підставні» мами виконали заздалегідь прописані партії, їх готував на диво професійний психолог .  До речі, на прощання Іван Федорович зізнався нам, що отримує за кожного абітурієнта тисячу гривень –  це його «процент».

Так це – не шахрайство, це – діючий «канал»?

 Після відвідин квартири Івана Федоровича, ми заходилися проводити більш грунтовну перевірку.  Бо  складалося враження, що  натрапили не на шахрая, а на штатного вербувальника – члена структури, яка дійсно забезпечує вступ до конкретних ВНЗ.  Ну що? Ми знайшли на сайті Міністерства юстиції України «Міжнародний благодійний фонд інвалідів Чорнобиля».  Він таки існує.  Втім, пан Кривенко, проректор з економіки Національного університету державної податкової служби України в Ірпіні категорично заперечив можливість існування будь-яких незаконних оборудок між фондом та університетом.  

Ми потрусили  свої  військові зв’язки сильніше, і отримали відповідь, що офіцер, якого ми розшукуємо, дійсно служив на 51-й окремій гвардійській авіаційній базі внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ.  І він дійсно афганець та чорнобилець. Звільнився з бази давно (тому ми його і не вирахували першого разу).  Звільнявся, звісно, не як полковник.  Але звання мав офіцерське.  

А військовий підрозділ, про який йде мова, дійсно брав участь у ліквідації чорнобильської катастрофи – причому активну і безпосередню.   Виходило, наш Іван Федорович повідомив про себе дуже багато достовірної інформації.  Навіщо?  На це запитання  відповів наш улюблений міліціонер, до якого ми звернулись за анонімним коментарем. Власне, ми попросили його оперативно перевірити, чи надходили за останні два роки  до кременчуцького відділу внутрішніх справ заяви щодо шахрайського привласнення грошей за «схемою Івана Федоровича»?

Відповідь була така:

– Ларо, ти що, не зрозуміла?  Ніяке це не шахрайство! Бо немає потерпілих. Не було таких звернень у Кременчуці – щоб узяли кошти за вступ до університету в Ірпіні і здиміли.  Не було. Була історія з викладачем С., який начебто влаштовував на навчання до Росії, і все.  А те, про що ти питаєш – нормальний діючий канал. Такі люди, як твій Іван Федорович, стоять під МРЕВ, під БТІ, під твоїми університетами. Є попит, є і пропозиція.  Люди беруть кошти і вирішують питання. Ти казала, гроші треба перевести на рахунок? Так це знайома схема.  Цей ваш рахунок – звичайна «общаковська»  пластикова картка.  На неї гроші скидають усі вербувальники, потім приходить старший, знімає кошти, отримує чек, сідають, ділять гроші і роз’їжджаються.  А робиться так, щоб ніхто не «крисячив».  Твій Іван Федорович отримує свій процент і все, більше він не заковтне.  І за цією карткою ви ані на фонд, ані на університет, ані на жодних серйозних людей не вийдете.  Вони взагалі там не світяться.  Хоча без них і не обійтися – бо хтось же повинен ці місця для студентів зарезервувати. Та й від перевірок їх прикрити.Послухали ми ці слова, засмутилися і пішли, засмучені, з’ясовувати, як же можна «зарезервувати» бюджетні місця для студентів в університеті податкової служби? І з’ясували, що безоплатні «бюджетні» місця розподіляє Міністерство освіти (МОН) України.  Воно подає бюджетний запит до Міністерства фінансів, а там вже вирішують, скільки місць профінансують цього року.  

Передбачити наперед, скільки бюджетних місць замовить МОН, та скільки їх профінансує Мінфін, практично неможливо. Бо у нас, пардон, «бардак», рішення змінюються по кілька разів. Але! Університет податкової служби – установа відомча, він підпорядкований Державній податковій службі, а не Міністерству освіти. І бюджетні місця  отримує через податкову службу, яка вже сама вирішує питання з Мінфіном.  

І з’ясувати, скільки бюджетних місць  «свої» організують для «своїх» набагато простіше. Треба лише мати «своїх» фінансово зацікавлених  людей в структурі. Цілком можливо, вони таки існують? Чи  не тому наш вербувальник уперто пропонував лише один університет?  І ухилявся від прохань щодо інших.

Журналистское расследование.

(Юридична експертиза здійснена Асоціацією медіа-юристів)



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх