Діти допомогли подолати фінансову кризу

16.04.2009, 22:04 Просмотров: 1 093
11 квітня у Кременчуці пройшов прем’єрний показ «Скупого» Мольєра.
12-го, у неділю, за 20 хвилин до фіналу у залі зникло світло. І глядачі увімкнули мобільні телефони, щоб освітити сцену. Так, під мерехтливе світло «мобілок» актори дограли спектакль. Скажіть тепер, що кременчужани не люблять театр.

11 та 12 квітня у промерзлій залі колишнього ПК «КрАЗ» кременчуцька публіка дивилась «Скупого» Мольєра у постановці Кременчуцького Троїцького театру. Холодно у залі було страшенно. Кажуть, так холодно та вогко бувало лише у театральних залах революційного Петрограду. Але кременчуцькі глядачі уперто загорталися у пальта та куртки і не поспішали тікати. Схоже, їм подобалась і п’єса, і гра акторів. Акторам теж було непереливки. За лаштунками вони загортались у такі самі пальта та тихенько тремтіли від холоду. Але на сцені аж палали від натхнення. Грали просто відчайдушно. Інше слово навіть складно підшукати.

Адже Троїцький театр – організація громадська, спонсора не має, на утриманні у міської влади не перебуває. Трупа все робить власним коштом. Щоб орендувати зал колишнього ПК «КрАЗ» (нині – приватне підприємство «Палац культури»), актори скинулись грошима. А їхній режисер – Сергій Ситник – ще й кредит узяв. Бо година оренди зала коштує 600 гривень. Відповідно, три години, які тривав спектакль та підготовка до нього, обійшлися трупі у 1800 гривень.

Подивитися п’єсу прийшло чимало народу. У неділю, 12-го, зал взагалі був майже повний. Глядачам пощастило – добрий режисер Ситник скоротив класичну чотирьохгодинну мольєрівську п’єсу до цілком прийнятних 2,5 годин. І не лише скоротив, а ще й додав позитиву. Мольєр, як ви розумієте, оптимістом не був – знав життя і писав про життя. Тому його Скупий так і залишився скупим назавжди. Його остання фраза у п’єсі: «Піду, подивлюсь, як там моя шкатулочка!!!» – бо нічого ціннішого за шкатулку з грошима у діда не було і не з’явилося.

А от Скупий Сергія Ситника виявився більш свідомим громадянином. Спочатку він теж трясся над своїми коханими грошима і світу не бачив. Життя його було і не життя зовсім, а суцільна фінансова криза. Але рідні діти змогли переконати жадібного татуся, що проживуть і без його нещасних грошей. І – уявіть собі – у фінальній сцені кременчуцький Скупий віддає свою ненаглядну шкатулочку служниці! Зауважте, вона навіть не була його коханкою за сценарієм.

Щоб побачити цей прояв фантастичної щедрості, варто було сидіти дві години у холоднючому залі.



 
0
Теги: спектакль
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх