Все, що ви боялись дізнатись про власні мрії

15.03.2010, 20:52 Просмотров: 1 147
«Санта-Крус» – п’єса про наші справжні бажання.
Ось вони – матроси Пілігріна, вмостилися на імпровізованій шхуні. Дві речі режисеру спектаклю вдалися безумовно – музичне оформлення та декорації. Замість двох-трьох злиденних стільців та шафки, режисер Ситник використав для декорацій яскраво пофарбовані металеві діжки. А вже до них прилаштував дерев’яні конструкції. Вийшло ефектно. А музичне оформлення спектаклю взагалі блискуче. Бо це пісні Вертинського у виконанні Бориса Гребенщикова. Коли БГ співає про блакитний тюльпан, будь-хто подасться у пірати.
Фото: Дмитрий Бабец

Минулого тижня  кременчужани, які не полінилися з’їздити  ввечері, після роботи,  на Молодіжний, побачили  цікаву та неоднозначну п’єсу «Санта-Крус».  Її прем’єрний показ пройшов у  ПК «Нафтохімік».  Поставив п’єсу відомий  кременчуцький  режисер  Сергій Ситник.  Зіграла – трупа кременчуцького Троїцького театру.  

Написав «Санта-Крус» блискучий швейцарський письменник Макс Фріш.  Його роман «Назву себе Гантенбайн» став культовим твором  цілого  покоління.  Макс  Фріш  неабияк переймався  проблемами тривалого співіснування чоловіка та жінки у шлюбі.  Про те і п’єса «Санта-Крус».  

Це історія про прагматичну жінку  Ельвіру та її чоловіків.  Спершу молода прагматична дівчина  Ельвіра кілька тижнів  дуже  кохає  Пілігріна.  Він – моряк, бродяга, якраз викрав десь невеличку шхуну і збирається  податися на ній на Гавайські острови, а потім ще кудись.  Пілігрін  мріє  вільно  блукати  світом.  А Ельвіра мріє  вийти заміж і мати стабільний статок.  У цій частині їхні  плани трагічно не співпадають.  І  починаються проблеми.  Ельвіра, аби домогтися одруження,  застосовує  до бідолашного  Пілігріна  традиційну  жіночу «важку артилерію» – вагітність, сльози та докори-онлайн.  Який чоловік  таке  витримає?  Звісно ж,  Пілігрін  все сильніше хоче втекти – хоч на Гаваї, хоч світ за очі.  Але тікати непросто.  Ельвіра насправді вагітна.  Виникає певна  етична проблема – ламати власні плани через вагітність  подруги, чи втекти і жити так, як  мріяв?  Пілігрін  тікає.

А Ельвіра дуже вдало виходить заміж за  Барона.  Ці двоє  вчасно трапились один  одному.  Ельвірі  потрібен був заможний чоловік – і вона його отримала.   Романтичному  і не дуже впевненому  у собі  Барону потрібна була бідна  дівчина,  для якої він міг би стати  рятівником.  Він ним і став – благородним рятівником, який відмовився від власної мрії  заради вагітної, покинутої іншим  жінки.  Адже Барон теж мріяв блукати світом, і навіть відвідати Гавайські острови.  Та пожертвував островами заради Ельвіри (це він так думав).

Отак вони і жили, кожен думаючи про своє, аж 17 років.  За цей час Барону трохи набридло одноманітне життя у ролі  рятівника Ельвіри.  Можливо, він навіть  почав би цікавитись  служницями.  Та тут дуже вчасно  з’явився  Пілігрін.  17 років він жив, як хотів – блукав по світу, тонув і випливав, тікав на своїй маленькій піратській шхуні від  швидкохідних військових корветів.  Та зрештою  захворів.  І став сентиментальним – згадав Ельвіру і вирішив її побачити наостанок.  Це була не надто вдала ідея.  Ельвіра – вона і через 17 років Ельвіра.  Тож вона знову ридала, волала і докоряла.  Від такого вереску та емоційного перевантаження  бідний Пілігрін помер на тиждень раніше, ніж збирався.

Але, помираючи, він встиг врятувати шлюб Ельвіри та Барона.  Завдяки Пілігріну, Барон знову міг уявляти себе  благородним, безкорисливим  рятівником.  І елегантно  страждати від думки, що його дружина все життя кохала іншого.  Ельвіра ж знову могла уявляти себе юною  дівчиною,  яка кохала справжнісінького  пірата Пілігріна.   А це набагато приємніше, ніж відчувати себе дратівливою старіючою баронесою.  Чого  лише ми не вигадаємо, аби не бачити себе справжніх.

Втім, ми розповіли вам про п’єсу так, як побачили її самі.  Нам, наприклад, симпатичний Пілігрін – він найщиріший.  А  режисер-постановник п’єси  Сергій Ситник вважає Пілігріна  боягузом та негідником, який втік  від вагітної  жінки.  До речі, Сергій Ситник зізнався «Телеграфу», що тривалий час мріяв зіграти саме Пілігріна – бродягу, моряка та пірата.  Ми не здивувались.  Адже Сергій свого часу закінчив морехідне училище десь на Далекому Сході.  Причому закінчив із відзнакою, з «червоним дипломом».  Був найліпшим  механіком на курсі. Збирався в автономне навколосвітнє плавання.  Зараз він іноді зітхає  через те, що проміняв море на «тиху заводь» – кременчуцький театр.  І ставить п’єси про Пілігріна –  безвідповідального симпатичного пірата.



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх