Агарті, Капуста і Любов

25.02.2010, 14:58 Просмотров: 2 091
У зимових сутінках через Кременчук тихо прослизнув 29-й Караван Любові.
Віктор Пашник – українець і Сонячний бард. Народився на Івано-Франківщині, закінчив справжню кобзарську школу. Співав кременчужанам про Україну, свободу вибору і сенс життя. Як і філософ Ошо, Віктор вважає, що найбезправніші раби цивілізації – діти. Він мріє, щоб діти (та й інші люди) були більш вільними у виборі свого життєвого шляху.
Фото: Дмитрий Бабец

Минулої суботи в одному потаємному місці в Кременчуці люди  співали про Любов (не плутати з коханням), волю, радість життя, духовність та інші рідкісні  речі.  Співали про волю та любов  Сонячні барди.  Робили вони це в  актовому залі Кременчуцького льотного коледжу.  «ТелеграфЪ»  потрапив  туди майже випадково.  Ми вже ладні були  повернути назад – так набридло борюкатися у чорній мокрій багнюці, яка затопила у суботу  усі  підступи до льотного  коледжу.  На останній  ривок нас надихнули громадяни, які йшли попереду – цілеспрямовано та уперто.  Особливо нам сподобались  двоє хлопців  з боксером.   Вони безстрашно  розсікали снігове місиво, і голосно розповідали один одному, що б вони зробили з нахабною міською владою, яка не прибирає вулиці.  Відданий  пес  трусив поруч і час від часу перелякано присідав, почувши, що господарі збираються  робити з кременчуцькою  владою.   Подивившись на рішучу групу з собакою, ми подумали – може, і справді варто послухати загадкових Сонячних бардів серед  бридотної  кременчуцької зими?  Може, полегшає?

Таки полегшало.  Спочатку, правда, було сумно. У великому погано освітленому залі льотного коледжу  сиділа  купка  людей – 40 осіб.  Напівпорожній зал завжди викликає сум – засумували і ми.   Та потім на сцену вийшли дві дівчини – кременчуцький гурт «Агарті».  Вони співали про вітер, про безкінечне небо та безкінечні зорі, про нереальні сни та  дороги.  І, звісно ж, про романтичні та вітряні світанки – барди взагалі чомусь обожнюють світанки.  Нам так сподобалось!  Дуже якісна музика.  Дуже цікаві тексти.  

Після «Агарті» на сцену вийшли  Сонячні барди – три хлопці з гарними вокальними даними.  Один – українець, один білорус, один росіянин.  Як в анекдоті.  Або як у Каравані Любові Сонячних бардів.  Цей Караван почав свій майже невпинний рух ще у 2003 році. Тоді купка ентузіастів, що зібрались у Жовтих Водах на фестиваль бардівської пісні  «Бути добру»,  вирішила мандрувати по країнах СНД.  І співати  українцям, росіянам та білорусам  пісні про волю і любов.  Отак із 2003 року бродячі барди блукають по країнах.  Співають, і сподіваються, що їхні  пісні  повертають життя на краще.  У них навіть девіз такий: «Как поешь – так и живешь!»  Через це Сонячні барди  і співають лише про позитивні речі.  У Кременчуці Віктор Пашник, Микита Цеханович та Олексій Андрюхін співали про щасливих дітей і вільних людей.  Про щасливу родину. І про батьківщину.  А також про чисте повітря, чисту воду та екологічно чисте кохання – бажано, на природі.  

До речі, хлопці розповіли, де можна більш-менш спокійно пережити світову – і навіть українську! – економічну  кризу.  Виявляється, це непогано вдається мешканцям екологічних  поселень (вони є і в Україні).  Цим самим мешканцям вистачає для  радісного  життя  картоплі, капусти, пісень та духовних практик – медитацій, тощо.  Капусту та картоплю вони вирощують самі.  Пісні теж пишуть самі. Таким чином, фактично не залежать від економічної  кризи.  На жаль, ця симпатична схема діє лише на території екологічних  поселень.  Кременчук до таких не належить.  Тож квитки на концерт Сонячних бардів організатори  продавали за гроші (втім, у тюрмах та дитячих будинках Сонячні барди співають безкоштовно).  Гроші пішли на оплату проживання та харчування бардів.  Після закінчення концерту барди ще трохи поспівали для бажаючих  –  так вони заробили кошти  на дорогу до наступного міста, куди прямує Караван Любові.  До речі, кременчужани слухали з інтересом і гроші на дорогу  давали від  душі. Справді, барди були дуже милі. Та тієї  ж суботи вони залишили Кременчук.  А разом з ними розтанула у нечистому кременчуцькому повітрі  ідея  безгрішного  екологічно чистого  існування. Амінь.

Кременчужанка у пошуках виходу

Фото: Дмитрий Бабец

Олеся Власенко – кременчужанка, лідер гурту «Агарті» та ініціатор його створення.  Взагалі-то,  Агарті – недоступна  містична країна  десь на Тибеті, у Гімалаях.  Потрапити туди можуть лише обрані.  Що вони там роблять, достеменно невідомо.  Хоча містики усіх часів і народів – пан Реріх та пан Оссендовський –  неодноразово стверджували, що знаються на житті мешканців  Агарті.  На відміну від них, Олеся Власенко не розповідала нам про загадкову країну.  Зате розповіла про інше значення красивого слова «агарті».  Агарті – це те, що приховане глибоко у людській душі. Недоступні знання і внутрішня сутність. Саме це і досліджує Олеся.  Тому і гурт назвали «Агарті».  А ще Олеся займається духовними практиками.  Так вона шукає свій власний вихід із глухого кута, у який зайшла цивілізація.



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.


Вверх