Надія у Кременчуці померла

17.02.2010, 22:18 Просмотров: 2 197
16 лютого у кременчуцькому краєзнавчому музеї відкрилась виставка робіт та приватних колекцій Надії Колесник. Її організували колеги та подруги Наді..

Надія Колесник створила у Кременчуці Центр ранньої  реабілітації  дітей-інвалідів.  Це була її власна ідея, і вона послідовно «пробивала» її на різних рівнях влади.  І пробила. Унікальний  Центр у Кременчуці таки з’явився.  Надії вдалося не лише домогтися фінансування закладу, а й зібрати ефективний  професіональний  колектив.  Центр (він розташований одразу за мостом, у Крюкові)  став тим єдиним місцем, куди змучені і розгублені кременчуцькі  мами могли привести своїх хворих  дітей.  І отримати  реальну  допомогу.  З дітьми послідовно, щодня працювали  вихователі та логопеди.  А директор Центру працювала так само послідовно, щодня, з мамами.  Адже вони теж  потребували невідкладної реабілітації.  Мамі дитини-інваліда жити в Україні важко.  А думати про майбутнє своєї дитини – страшно.  Отут і приходила  на допомогу Надія Колесник.  На нашу думку, їй була  притаманна  рідкісна  для людини з обмеженими фізичними  можливостями риса –  Надя ніколи не «давила на жалість».  Вона мала власне чітке ставлення до проблеми інвалідів в Україні, і неодноразово озвучувала його для «Телеграфу»:

– Ми намагаємось усіх наших дітей навчити самостійності, навчити жити, турбуватися про себе, рости  дієздатною  повноцінною людиною.  Діти не повинні жити в інтернатах.  Вони мають навчитися облаштовувати власне життя – навіть тоді, коли мами не стане.

Саме Надії належить фраза, яку повторюють десятки кременчуцьких мам: «Щоб не вмерти, треба жити!»

13 січня Надія Колесник загинула.  Існує поняття «мученицької смерті». Такою була смерть  Наді.  Перш, ніж загинути, вона два місяці страждала по 24 години на добу. Спершу їй зробили операцію у Кременчуцькому міському пологовому будинку.  Після цього Надя  опинилась у реанімації  урологічного відділення  другої міської  лікарні. Їй робили операції ще і ще.  Півтора  місяці виснажена  Надя  провела на апаратах штучного дихання.  Хоча лікарі зазначають, що вже тиждень такого життєзабезпечення  підвищує ризики розвитку ураганних  пневмоній та інших серйозних  ускладнень.  Та вибору не було – дихати сама Надя вже не могла.  Все скінчилось у київському військовому  клінічному  госпіталі.

На відкритті виставки, присвяченій пам’яті Надії Колесник, її найближча подруга і хрещена мати сказала: «Неприпустимо, що через помилку  хірурга  Наді більше немає!» Ім’я того  маститого  хірурга подруги  Надії називали  неодноразово.  Називають його і деякі чиновники, але лише в приватних бесідах.

А на виставці  плакали відвідувачі.   Плакали подруги.    Плакали  мами маленьких хворих дітей, які залишились без Надії.  І показували фільми, зняті про неї і для неї.  Відкриття виставки було дуже важким – надто багато горя зібралося у невеличкому залі.

А сама виставка вийшла гарна.  Колеги Надії – співробітники Центру реабілітації – зібрали  дуже цікаві  експонати.  Ви побачите там фотографії  троянд і синіх  гірських  дзвоників (чудові, до речі, фотографії), які так любила Надія.  І завжди їх фотографувала.  І аплікації, які вона робила з малюками.  І колекцію іграшкових клоунів, яких Надя привозила  звідусіль.  Тихий музейний зал  дощенту  заповнений символами обірваного життя Надії Колесник.



 
0
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх