Легкі сигарети вигадали у Кременчуці.

18.12.2009, 11:23 Просмотров: 1 500
«Мужчина, угостите даму папироской!».

Курити Амалія Львівна почала одразу після закінчення гімназії у Санкт-Петербурзі. А на початку 1904 року її видали заміж за єдиного сина і спадкоємця Садука Бобовича Дурунча – власника найстарішої у Кременчуці та на всій південній Україні тютюнової фабрики. Спочатку кременчужан страшенно шокувало те, що дружина молодого Дурунча палить. На глибоке переконання мешканців Кременчука, палити могли лише аморальні жінки!

Втім, Амалія Львівна не дуже звертала увагу на думку оточуючих. Адже була вона заможною, вродливою, освіченою та дотепною «столичною штучкою». До того ж, чарівна Амалія так граційно тримала сигарету у випещених руках та так елегантно струшувала попіл прямо на перські килими, що багато хто вибачав їй цю слабкість – особливо чоловіки.

Старий Дурунча спочатку буркотів, що дарма син дозволяє дружині таку непристойну поведінку. Та досить швидко серед кременчуцьких жінок – та навіть дівчат – почалася мода на паління. І попит на дорогі сорти сигарет фабрики Дурунчі помітно зріс. Тож Амалія стала їхньою живою та елегантною рекламою – адже палила вона виключно сигарети з фабрики свекра. Тому Садук Бобович змирився із вибриками модної невістки.

Так тривало доки молодий лікар Михайло Васильович Дімара не розповів Дурунчі про шкідливий вплив нікотину на здоров’я жінок, а особливо їхніх майбутніх дітей. Власник тютюнової фабрики не на жарт розхвилювався – адже у старовинного караїмського роду, до якого він належав, мав народитися лише здоровий нащадок!

Вимога свекра була категоричною: «Або кидай палити, або ми повернемо тебе батькам!» Та виявилось, що позбавитися поганої звички не так легко, хоча Амалія і намагалася це зробити. Втрачати невістку та її статок старий Дурунча не хотів. Та й прибутки від продажу стильних сигарет теж було шкода втратити. Тож Садук Бобович прийняв компромісне рішення – налагодити виробництво цигарок без нікотину.

Його тютюнова фабрика вважалася однією з найліпших на Україні. Недарма ж десять років поспіль Дурунча був постачальником двору Його Імператорської Величності. Тож фабричні майстри «граючись» виконали завдання – налагодили випуск цигарок без нікотину. Тютюн та сигарети з мінімальним вмістом шкідливої речовини назвали «Сабу» – «Солодка спокуса». Вони були досить дорогими (як нині кава без кофеїну). Продавалися у гарних фірмових коробках із жерсті. Кришку прикрашали численні медалі з вітчизняних та зарубіжних виставок. Але головною окрасою був малюнок розкішною східної красуні у напівпрозорих шальварах, яка невимушено сиділа на Місяці в оточенні білих пухнастих хмаринок. Ті з кременчужан, хто хоч раз бачив невістку Дурунчі Амалію Львівну, стверджували, що дві красуні – жива та намальована – дуже схожі.

Пройшов час, і у Амалії Львівни народився здоровий малюк. Розповідають, що за це старий Дурунча подарував їй смарагдове кольє фантастичної краси, яке замовив у самого Карла Фаберже.

А палити Амалія Львівна все-таки кинула.

(Т. В. Скрипинська, співробітник Кременчуцького краєзнавчого музею)



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх