«Як пояснити сину, що за квартиру треба платити?»

18.03.2010, 21:33 Просмотров: 1 105
Ми з сином живемо дуже дружно. Толик (ім’я змінене) дуже гарний, добрий хлопець. З чоловіком ми, на жаль, розлучилися, так вже вийшло..

«Ми з сином живемо дуже дружно. Толик (ім’я змінене)  дуже гарний, добрий хлопець.  З чоловіком ми, на жаль, розлучилися, так вже вийшло...  А з сином у нас із дитинства добрі стосунки.  Я можу з ним поговорити, як з другом.  Він і порадить, що мені личить, а що не дуже.  Шпалери ми разом вибирали, коли вирішили ремонт робити.  Толя – хороший син, ми живемо душа в душу. Він вже пішов працювати. Раніше допомагав його батько, але у нього нова сім’я. Та і Толику вже 24 роки. Весь цей час ми живемо на мої гроші. І за квартиру я плачу, і продукти купую. Іноді Толик теж щось приносить – сир, наприклад. Він його дуже любить.  Моя зарплата невелика.  А зараз так ростуть ціни... І я не знаю, як сказати сину так, щоб його не образити, що він мав ми вносити частку грошей за квартиру. Та і на харчування.  Бо не вистачає. А собі якийсь одяг я тепер взагалі дуже рідко купую. З іншого боку, він мій син, батьки повинні все віддати дітям.  Та ще й у Толі дівчина з’явилася.  Вона із забезпеченої сім’ї.  У них свій дім, фірма.  Толю  запросили на  Оленчин день народження, так він купив їй дорогий мобільний телефон. Сказав мені: «Мамо, я хочу їй зробити дуже-дуже гарний подарунок! Там така сім’я!»  Він і троянди їй купив, багато так – і це посеред зими!  Так мені сумно стало – мені такого оберемка троянд ніколи ніхто не дарував...  Після того дня народження ми ледь до моєї зарплати дотягнули – бо у Толі грошей зовсім не залишилося.  Не знаю, як йому все пояснити?  Боюся, образиться він. Та й молодий, хочеться і одягтися, і дівчину кудись запросити.  У них дуже серйозно все. Не знаю, як він її утримуватиме, коли одружаться...»

Ольга М.

Коментар психолога

Експерт рубрики «Сімейна сцена» – сімейний психолог Наталя Развадовська:

– З сином все-одно доведеться говорити, цього не уникнути.  Якщо мама і далі чекатиме, що він сам про все  здогадається,  дива не станеться.  Для того, щоб ми почали щось розуміти, нам треба це пояснювати.   Мовчазні докори – коли один із членів сім’ї супиться та ображено мовчить – позитивного результату не дають, лише збільшують напруження. Той, на кого ображаються, відчуває, що на нього за щось сердяться, але не завжди розуміє, за що?  Ми не вміємо відгадувати чужі  думки. Тому найчастіше людина, на яку демонстративно мовчки ображаються, дистанціюється. Порозуміння не виникає.  Мамі доведеться зробити зусилля і почати говорити про власні потреби. Не варто забувати, що в нашій країні дітей традиційно виховують так, що вони впевнені – батьки забезпечуватимуть їх завжди.  Саме через виховання, у дорослих дітей не спрацьовує думка, що настав час, коли вони повинні брати участь в обов’язкових родинних платежах – за квартиру, за їжу, за телефон, тощо.  Насправді, 24 роки – це досить молодий вік.  Молоді люди не завжди вміють у такому віці раціонально розпоряджатися заробленими грошима – так, щоб вистачило і на обов’язкові комунальні платежі, і на одяг, і на відпочинок з друзями або дівчиною.  Не обов’язково такі молоді люди – егоїсти.  Їм просто не вистачає життєвого досвіду. Тим більше, якщо хлопець завжди жив вдома, не виїздив з міста та не мешкав у гуртожитках.  Мамі Анатолія треба вибрати слушну годину – коли в обох нормальний настрій, і ніхто нікуди не поспішає. Сісти, і поговорити.  Пояснити, скільки вона заробляє, скільки коштує квартира, скільки витрачається за місяць на їжу, скільки потребує купівля одягу та інших речей.  Треба пояснити, що син усім цим  користується, тому  має вносити свою частку грошей.  При цьому не варто ані виправдовуватись самій, ані докоряти сину.

«У мене завжди все не так, як треба!»

Вони ніколи не радіють – ані від подарунків долі, ані від власних успіхів. Чому деякі з нас постійно відчувають розчарування у житті?

28-річна Юля завжди невдоволена життям.  Розповідає, що дуже хотіла працювати над проектом разом з іноземними партнерами. А коли її, нарешті, включили до складу робочої групи, виявилось, що проект нудний, важкий і не надто  перспективний.  Коли Юля поїхала на відпочинок до омріяної Анталії (вона збиралася туди та відкладала кошти весь рік), виявилось, що вікна її готельного  номеру  виходять прямісінько на будівельний майданчик, де весь день ревуть екскаватори. А пляж готелю розташований дійсно на самому березі моря, але ж поруч із шосе!!! Отак у Юлі завжди – одне суцільне розчарування. Чому так?

«Реальність ніколи повністю не відповідає нашим очікуванням, та ми загалом вміємо миритися з цим, – коментує психотерапевт Олександр Орлов, – хоча такі, як Юля, сприймають недосконалість світу надто гостро.  Вони завжди незадоволені, критикують усе навкруги. А все через те, що їм важко отримувати задоволення від життя та цінувати ті приємні речі, які воно дає.

Небажання себе обмежувати

Із таким відчуттям живе той, хто у дитинстві перебував під цілодобовою турботливою опікою батьків. Той, чиї бажання виконувались, як тільки він їх виголошував. Такі діти виростають з переконанням, що усі їхні бажання мають виконуватися прямо зараз. Їм важко себе у чомусь обмежити, важко зробити вибір – що для них важливіше. Такі люди живуть із постійним відчуттям фрустрації та незадоволення.

Страх бути щасливим

Іноді завжди незадоволені люди буркочуть та критикують усе навкруги через власні забобони. Вони бояться, що тільки-но визнають щось приємне у своєму житті, як це приємне зникне – адже життя жорстоке.  Така поведінка свідчить про несвідомий страх бути щасливим. Його причиною може стати несвідоме почуття провини та страх втрати. Зазвичай, ці почуття пов’язані із далеким дитинством – коли у віці 3-5 років дитина відчуває, що надто втішається своїм коханням до родителя іншої статі. Ставши дорослою, така дитина ніколи не довірятиме тому, що приносить задоволення – бо відчуватиме «забороненість» такого задоволення.

Копіювання батьків

Найчастіше ми сприймаємо  світ так, як сприймали його наші батьки.  Коли батьки критикують усе навкруги, щодо кожної події або людини одразу виносять власне рішення, дитина наслідує їхню поведінку – адже інших прикладів для копіювання у неї немає.  Така поведінка викривлює сприйняття реальності. Адже  людина бачить лише її негативний бік, перестає звертати увагу на радість, яку часто приносить життя.

Що робити?

Фіксуйте те, що вам подобається

Якщо ви критично налаштовані до власного життя, спробуйте хоча би тиждень поспіль помічати маленькі приємності, які воно приносить.  Сьогодні був на диво теплий приємний день? Скажіть собі: «Сьогодні була така приємна погода – не холодна і не спекотна. Саме така, як мені подобається!»  Вам вдалося купити дуже солодкі і дуже симпатичні банани? Скажіть собі: які гарні банани я сьогодні купила! Дрібниця? Так, дрібниця. Але приємна.

Формулюйте думки позитивно

Спробуйте формулювати власні думки позитивно. Замість того, щоб сказати: «Цікава виставка, але ж там було так гамірно та затісно!», – скажіть так: «На виставці було багато народу, зате яка вона була цікава!».



 
0
Теги: зарплата
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.


Вверх