Коні – задоволення для заможних

7.07.2005, 17:07 Просмотров: 3 286
З усіх приручених тварин лише кінь дає нам неперевершене відчуття єднання з природою. Адже кішка занадто самостійна і чужа, собака – дуже вірний і залежний друг, а кінь – рівноправний компаньйон. Можливо, саме бажання мати гідного партнера приваблює багатих і можновладних людей у конярстві..
Аркадій Лабунець, головний зоотехнік з конярства, розповідає “Телеграфу”, яким має бути гарний представник орловської породи, показуючи свого чемпіона, жеребця на ім’я Афоризм: “ Сучасний нащадок Барса І – це доволі крупний гармонічної будови кінь. У ньог
Фото: Дмитрий Бабец

“Коні – задоволення для заможних, - каже Аркадій Лабунець, головний зоотехнік з конярства Дібрівського кінного заводу № 62. - Ранiше для престижу вистачало шестисотого 'Мерседеса' та садиби в заповiднiй зонi, тепер у модi - власна стайня. Мiнiмальна цiна тільки-но народженого жеребчика - близько трьох тисяч гривень. Максимальна ринкова ціна вимiрюється десятками, сотнями тисяч доларiв. Але тi, хто розумiється на цьому, кажуть: конi того вартi. Бодай раз поспiлкуєшся з цими статними тваринами, i прихиляєшся до них душею на все життя”.
За словами Петра Хижі, голови профкому заводу, у Дібрівці досить часто купують коней для приватних стаєнь під Києвом. “ТелеграфЪ” поцікавився, кого більше серед “нових українських коноводів”: бізнесменів чи політиків, на що Петро Іванович, жартуючи, відповів: “Усі бізнесмени –політики. Усі політики – бізнесмени”.
А Микола Момот, заступник директора кінного заводу зазначив, що у вищих ешелонах завжди було чимало цінителів коней, а переважна більшість клієнтів – в основному представники колишньої влади.
Віктор Ющенко приїздив у Дібрівку з дружиною, ще перебуваючи на посаді голови банку “Україна”, але не для того, аби проїхатися верхи чи придбати коня. Про це “Телеграфу” розповів Василь Василькін, завідувач музею кінного заводу.
Особливо любив коней і часто допомагав заводу генерал-лейтенант Юрій Дагаєв, колишній керівник Державного управління справами Президента. До речі, у 2001 році (за часів Дагаєва при владі) Дібрівський кінний завод №62 з Мінагропромполітики передали на баланс управління справами Президента.
Адміністрація Дібрівського кінного заводу №62 не стала ні підтверджувати, ні заперечувати той факт, що  у них певний час утримувався скакун Тигр-Переможець, подарований екс-президенту України Леоніду Кучмі президентом Туркменистану Сапармуратом Ніязовим. Один з робітників повідав нам “інкогніто і по секрету”, що Тигр-Переможець і справді жив у них кілька місяців у 2003 році: “Ви кажете, що він мільйон зелених коштував… Та де там! Був такий дрібний і кволий. Ми хотіли, щоб він покрив кобилу, так у нього нічого не вийшло... Він замалий за розміром був!”
Своїх вихованців Дібрівський кінний завод продає  не за мільйони, а за  тисячі доларів. “Протягом року купують приблизно 40 рисаків і 20 важковозів за ціною від 2 до 5 тисяч доларів, - каже Анатолій Лабунець. - Отож захоплення кіньми і справді – привілей людей заможних. Але незважаючи на те, що коней у нас купують, ми залишаємося збитковим підприємством”.

Державне підприємство “Дібрівський кінний завод №62”
Виробляє: коней трьох порід – орловських та російських рисаків, ново- олександрійських важковозів.
Поголів’я: 400, із них 120- орловців, 205 – російських рисаків, 75 – важковозів та робочих коней.
Продає: щороку близько 40 рисаків та 20 важковозів за ціною від 2 до 5 тисяч доларів.

Екскурсія царською бруківкою

Наша екскурсія Дібрівським кінним заводом розпочалася із заводської управи, яку збудував ще у 1888 році князь Дмитро Романов. Стіни управи зараз “готові до ремонту”. Асфальтові доріжки навколо неї, зроблені у післявоєнні часи, дуже зіпсовані... А з-під кривого асфальту деінде   визирає набагато старша, але майже ідеально рівна кам’яна кладка, бруківка. Що й казати, тоді уміли якісно будувати. Усі заводські приміщення, у тому числі і стайні, зведено “за царя” та на совість. “Ось тут Великий князь влаштовував аукціони двічі на рік, - каже Петро Хижа, показуючи на майданчик збоку від заводської управи. – Це був і заробіток, і розваги. Коли Дмитро Романов приїздив у Дібрівку, він жив у своєму невеличкому будинку на території заводу. Зараз у княжих палатах – музей. Взагалі, Дмитро Романов дуже любив коней і вирішив заснувати завод у Дібрівці  за порадою вчених тому, що клімат та географічна зона найкраще підходили для розведення рисаків орловської породи”.
“Поява в Росії та Україні власної культурної породи коней пов’язана саме з гучними іменами та царської волею, - розповідає “Телеграфу” Аркадій Лабунець. – Двісті років тому коня у нас цінували за хвіст та за гриву, тобто за екстер’єр. Так от, якось граф Орлов та майбутня імператриця Катерина ІІ практично спізнилися на влаштовуваний ними державний переворот через те, що неаполітанські довгохвості та довгогриві коні стомилися. Кажуть, саме це спонукало Олексія Орлова до селекції. Він вирішив вивести свою породу. Щоб коні були і гарні, і стійкі, і розумні. Для цього після перемоги над турками у відомій битві при Чесмі граф Орлов придбав у султана за 50 тисяч срібних рублів жеребця Сметанку. Кінь сподобався графу, бо був гарний, майже білий, жвавий і розумний. Гроші на покупку Орлову жалувала сама імператриця. Просто тоді зарплата, наприклад, у конюха була 3 рублі на рік. Граф Орлов схрестив масивних важких європейських кобил із струнким легким арабським скакуном. Так народився жеребець Полкан І, а його сина Барса І граф назвав зразком нової породи”.

У коня - рік за п’ять

Рік життя коня дорівнює п’яти рокам людського життя. Про це “Телеграфу” розповіла Аня, яка вже вісім років доглядає за  стайнями Дібрівського кінного заводу. “Нашому чемпіону Афоризму одинадцять, для людини це все одно що 55 рочків, - каже Аня. – А погляньте на нього, як гарцює. На ньому шкіра горить. І, хоча його спортивна кар’єра вже, можливо, скінчилася (дивись “Життя у кольорі”), він у нас попрацює жеребцем-плідником. Сподіваюся, дасть гарне потомство. Для жеребця 55 “чоловічих” років – розквіт сил”.  У цьому ми переконалися, спостерігаючи, як Афоризм гарцює у варках – огородженому майданчику для вигулу коней, у такому собі манежі. Поруч вигулювався невеличкий табун кобилиць – важковозів. Отож Афоризм відчайдушно демонстрував своє бажання поспілкуватися з дівчатками поближче. Останні ж віддали перевагу нашому фотокору, який влаштував для леді фотосесію. У юних кобилиць серце теж схильне до зради.

Для жеребця 55 “чоловічих” років – розквіт сил.

На кінному заводі коней та кобилиць тримають окремо, “щоб вони не вивели свою власну породу”. Сватання коней відбувається винятково за згодою зоотехніків. Коноводи доглядають за вагітними кобилами, приймають у них пологи. У Дібрівці є свій пологовий будинок, дитсадок та коледж для коней. Дворічних жеребчиків та кобилиць в залежності від схильностей та здібностей відправляють працювати: одного сідлають верхи діти у кінно-спортивних школах, іншого – час від часу виставляють на перегони, запрягши качалкою. Кобили повертаються на завод уже у чотири роки, жеребці – приблизно в одинадцять. Доживають свій вік і дають потомство.

Нереалізовані проекти

Син головного зоотехніка Віктор Лабунець безкоштовно на канікулах допомагає батькові, слідкує за табуном на пасовиську. Взагалі таких людей, які працюють на кінному заводі і не отримують заробітну плату, кілька. Для них головна винагорода – можливість спі
Фото: Дмитрий Бабец

Їх на Дібрівському кінному заводі два – кумисний цех та тоталізатор на перегонах. Виробництво кумису у Дібрівці організували ще за радянських часів. Це була ініціатива тодішнього першого секретаря Полтавського обкому Федора Моргуна. Ніхто так і не замислився, чи потрібний українцям кумис. В результаті  зі збутом відчутні проблеми. “Це не національний продукт, - каже головний зоотехнік, - тому він у нас і не прижився. Зараз поставляємо кумис невеличкими партіями сусідньому Миргороду, для санаторіїв. Відпускна ціна пляшки 0,33 літра – 4 гривні”. У Дібрівці нас пригостили цим не національним напоєм, пообіцявши неперевершений корисний для шлунково-кишкового тракту ефект. На смак кумис – коктейль з квасу та молока – кислий, солоний та солодкий водночас. Я більше двох ковтків зробити не змогла, а водій та фотокор випили по пляшечці.
Другий нереалізований проект – тоталізатор на перегонах. Раз на рік, зазвичай 2 травня, Дібрівський кінний завод № 62 влаштовує на своєму іподромі перегони. “Подивитися на це дійство приїздять з усієї країни, - каже Петро Хижа, голова профкому заводу. – Буває, до десяти тисяч глядачів. Коням це свято приносить славу, людям – задоволення, а заводу – збитки до 60 тисяч гривень. Можна було б заробляти, влаштувавши тоталізатор. Але ліцензія на його проведення коштує задорого. А шкода. Адже тоталiзатор завжди був додатковим стимулом для розвитку конярства. Сподіваємося, що мода на коней піде на користь не лише приватним стайням, а й нам, тим, хто зберіг для країни чистопородних рисаків”.

Раз на рік, зазвичай 2 травня, Дібрівський кінний завод № 62 влаштовує на своєму іподромі перегони.



 
0
Автор: editor
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх