Про настрої українських емігрантів, рівень життя та польських бомжів.

10.12.2009, 08:06 Просмотров: 7 295

Про настрої українських емігрантів, рівень життя та польських бомжів.«ТелеграфЪ» продовжує друкувати враження від побаченого на власні очі нашим кореспондентом під час стажування у польській газеті..

Про настрої українських емігрантів, рівень життя та польських бомжів.

Володя та його тезка-син; друг - теж Володя, його польська дружина Марішка та син Микола.
Фото: Татьяна Донченко

Не дарма кажуть, краще один раз побачити, ніж сто разів почути. «ТелеграфЪ» продовжує друкувати враження від побаченого на власні очі нашим кореспондентом під час стажування у польській газеті. Цього разу мова піде про те, чого українці шукають у сусідів. Про ціни та «цивілізоване село». І про «польські біди» - їх нам теж показали, хоча й неохоче…

Що роблять двоє українців у польській глибинці

Вечір. Автостанція польського містечка Ловіч (80 кілометрів від Варшави) мало чим відрізняється від українських автостанцій у райцентрах. Обмальований любителями графіті павільйон серед поля для стоянки автобусів. Моя колега-журналіст жартує, що це нагадує їй рідний Мелітополь. У автобус треба встигнути вскочити – вони тут не стоять по 10-15 хвилин, як у нас.

Ми таки зорієнтувалися – і ось уже їдемо до села Керножа. Там живуть дві українсько-польські сім‘ї. Чоловіки-українці вчителюють у місцевій школі – викладають англійську мову. Жінки-польки пішли по медичній лінії.

Село Керножа виявилося доволі симпатичним: за вікнами майнула крамничка, затишна на вигляд кав‘ярня-кнайпа, пристойне відділення якогось банку (що було б дивиною у нашому селі). Нас зустрічає чорнявий чоловік на автівці. Звертається спочатку польською, але, почувши нашу мову, переходить на українську. За 16 років життя у Польщі Володя, випускник рівненського філфаку, рідну мову не забув. А ще читає українські книги та збирає листівки з видами рідного міста Рівне. У нього чимала колекція, а найстаріший екземпляр – 1913 року

Ми п‘ємо чай у просторій вітальні нового будинку Володі та його дружини. Пані Ула (стоматолог за фахом) привітно посміхається і каже:

– Навіть не уявляла, що матиму чоловіка-українця.

У сім‘ї двійко дітей. Восьмирічний Володя (на честь батька) та дворічна Аліція. Володя розповідає, як опинився і як почувається у Польщі:

– В 1993 році я закінчив інститут. Часи тоді були складні, молодь не мала великого вибору роботи. У мене була можливість виїхати – і я наважився. Польську трохи знав – батько нею говорив. Спочатку знайшов роботу вчителя англійської через фірму, потім – самостійно, без посередників. Так і працюю. Тут я вже, як кажуть поляки, «корінці пустив» - і тепер почуваюся впевненіше у Польщі, ніж в Україні. Та й спосіб життя мій змінився. Був міським хлопцем з Рівного, тепер живу у селі. Але село тут більш цивілізоване, ніж в Україні. Можна купити практично все, для того не треба їхати в місто.

Сам будинок Володі та Ули – вже є дивом цивілізації. Він величенький – у кожного своя кімната. Але головне: у будинку немає ні пічки, ні батарей…Річ у тім, що газу у багатьох польських місцевостях немає. Навіть у місті Ловічі, де 30 тисяч населення, міська котельня на твердому паливі. А двоповерхові будинки взагалі опалюються «коминками» (тобто пічками). Що вже казати про Керножу! Інколи пічки як задимлять – «плакала» уся вивішена просихати сусідська білизна. Але у своєму будинку Володя та Ула влаштували особливе опалення: «від землі». Підземне тепло качають помпи із свердловин (30 метрів углиб) , і віддається воно через підлогу. Не маючи інженерної освіти, важко пояснити, як працює ця хитромудра система, але то – диво сучасних технологій. Володя каже, що «штука коштовна», але вона того варта. В Україні вчительсько-лікарська сім‘я навряд чи б такий збудувала.

– А криза у Польщі відчувається? – запитуємо ми.

– Чесно кажучи, я її на собі не відчув, – відповідає Володя. – Знайомі розповідали, що закривалися якісь фірми, що людям не виплачувалися зарплати. Але я – бюджетний працівник.

Під час розмови лунає дзвінок у двері. Прийшли родичі. Це Марішка, сестра пані Ули, та її український чоловік, теж Володя. І теж вчитель англійської мови у польській школі. Свого часу познайомилися сестри з двома друзями – «першими хлопцями на селі» (як кажуть про себе два Володі). Так і створилося дві щасливі українсько-польські сім‘ї. Марішка варить своєму Володі борщ – навчила українська свекруха.

В Україну їздять тепер у гості. Хоча й досі не змінили громадянства, але повертатися на батьківщину не хочуть. У 2004 їздили до Варшави голосувати на виборах Президента – за Ющенка. Тепер теж збираються голосувати, але за кого – ще у роздумах. Проте кажуть, що політикою цікавляться мало…

Про настрої українських емігрантів, рівень життя та польських бомжів.

Поїсти у польському ресторані - не дорожче, ніж у нас. Велетенська піца коштувала 20 злотих (60 грн), шикарну відвибну з гарніром та салатом можна купити за 22-23 злотих.
Фото: Татьяна Донченко

Про ціни та рівень життя

Середня зарплата у Варшаві – близько 7 тисяч злотих (Злотий до гривні – це як один до трьох). Проте самі мешканці польської столиці кажуть, що ця цифра – дуже відносний показник, далекий від реалій життя. Бо є дуже високі зарплати, і навпаки, дуже низькі. Тож реальна зарплата пересічного мешканця Варшави – це 3-4 тисячі злотих. Для периферійного містечка (таке, наприклад, як Ловіч) – це 2-2,5 тисячі злотих. Зокрема, близько 2 тисяч отримує вчитель.

У той же час, мінімальна зарплата у Польщі – це 800 злотих. А оплата комунальних послуг (за двокімнатну квартиру) коштує приблизно 450 злотих.

Ціни на продукти, в основному, вищі, ніж в Україні. Але не на все. Так, набагато дорожчий хліб: 2-3 злотих (6-9 грн), пляшка негазованої води (0,75 л) – майже 2 злотих. Проте, зазирнувши у м’ясну крамницю у Ловічі, ми побачили, що ціни на м’ясо – практично такі самі, як і в Україні: 16-22 злотих (48-66 грн), причому щодо останньої ціни – то це за відбірну вирізку. Те саме можна сказати й про рівень цін на ковбасу. Яблука коштують 2 злоті (6 грн). А от алкоголь та сигарети дорогі. Горілка на наші гроші обійдеться у 75 грн за півлітрову пляшку (найсмішніше, що так само у Польщі коштує й «Мартіні» - і ціна на нього нижча, ніж в Україні). Найдешевша пачка – 7.50 злотих (22 грн 50 коп).

Промислові ж товари (одяг, взуття) – зовсім не дорожчі, ніж в Україні. (Звичайно, якщо ви не йдете скуплятися у так званих «галереях» - сяючих бутіках у центрі Варшави, куди самі поляки ходять, як на екскурсію). Тому й досі українські підприємці «таряться шмотками» на ринку у Варшаві або на розпродажах, і везуть продавати дорожче усе те добро нам із вами. :)
Судячи із каталогу, розміщеного у безплатній газеті «Метро», ціни на побутову техніку та меблі теж практично не відрізняються від наших (якщо перевести у гривні), а подекуди й нижчі.

Так, доволі пристойний диван можна придбати за 700-900 злотих (2100-2700 грн). От і виходить, що середньостатистичний поляк може придбати на свою зарплату три такі дивани, а українець ледь нашкребе на один…

Освіта і медицина в Польщі

Освіта у Польщі є безплатною – фінансується за рахунок бюджету. Але підручники повністю купують батьки. У польських школах теж є «благодійні внески» - але суми їх набагато менші, ніж в українських (якщо порівняти співвідношення зарплати та річного внеску). Є у Польщі й приватні школи, але навчання там – суто вибір батьків дітей.

Медицина у цій країні теж безкоштовна: є державне страхування. Проте втрапити до державних лікарів – велика проблема. До фахівців вузьких спеціальностей (гастроентеролога, лора та інших доводиться записуватися у черги). І такої черги можна чекати з місяць… Тому доводиться йти на приватний прийом до лікарів. Про цю проблему розповідало багато польських співрозмовників.

Державне фінансування медицини у Польщі теж залишає бажати кращого, як і в Україні. Наприклад, у одній з лікарень Ловецького повіту (району) страйкували лікарі, бо їм не виплачували зарплату. По це писала місцева газета. Пацієнтів довелося перевести до інших лікарень… Врешті у лікарні паралельно з державною створили приватну медичну службу. За використання приміщень вона заплатить оренду, а з цих коштів виживатиме державна медична служба.

Про настрої українських емігрантів, рівень життя та польських бомжів.

Такий вигляд має притулок для бездомних - «ночеговня»
Фото: Татьяна Донченко

«Польські біди»

Без відповіді на запитання, чи є у Польщі дуже бідні люди, картина була б неповною. У Ловічі ми побували й у притулку для бомжів – так званій «ночеговні». Така собі звичайна квартира у дуже старому будинку комунальної власності. Спочатку пан Марек, директор місцевої соціальної служби (вона фінансується з бюджету), зустрів нас не дуже привітно:

- То яка ваша мета? Пані приїхали подивитися на польські біди? – невдоволено сказав він. Заспокоївся, коли дізнався, що й такого притулку для бомжів у Кременчуці нема…

Польська «ночеговня» наразі затісна – розрахована на сім «квартирантів»-чоловіків. Та бувало, що узимку тут ночувало до 20 осіб - на розкладачках, і просто на підлозі. Було колись більш просторе приміщення – та його визнали аварійним. Проте наступного року заплановане будівництво нової «ночеговні». Такий же заклад (на п’ять осіб) є у місті й для жінок.

На притулок для однієї особи виділяється 150 злотих на місяць. Один із панів, які отримали тут тимчасовий притулок, але має пенсію, доплачує за себе 60 злотих. Бомжі дбають про себе самі – прибирають квартиру, топлять пічку. А щоб не відпочивали цілий день, за ними наглядає соціальний працівник пані Броніслава.

Витрати за інших повністю бере на себе бюджет. Проте інколи бомжів просять вийти на громадські роботи і поприбирати – «за побит» (тобто за надання притулку). Ще одна цікава річ: бюджет фінансує лише проживання. На харчування польські бомжі мусять заробити самі (шукати хоча б тимчасового підробітку). Хоча якщо не заробили – зовсім голодними не залишаться. Раз на день у їдальні, яка теж фінансується з бюджету, їх годують «зупою» (супом.) Підгодовують і численні католицькі общини.

- Таким людям надається мінімальний рівень допомоги – щоб вони думали, як вийти з цієї ситуації, як повернутися до нормального життя, - коментує директор соціального центру.

Скажу чесно, враження від «ночеговні» було гнітючим. Трохи потішив хіба що ананас, який стояв на столику найстаршого із тутешніх мешканців… Але усе ж це – краще, ніж спати просто неба, або у підвалі, як це буває із бездомними у нас…



<!-- http://www.telegraf.in.ua/around/2009/12/10/polscha_7665.html -->
 
0
Автор: donchenko
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.


Вверх