«Я зупинюсь, коли у світі буде мир…»:

4.10.2007, 18:10 Просмотров: 1 271
Нещодавно він проїхав Прибалтику, Росію, Білорусь, країни Східної Європи та потрапив до України. 27 вересня ця чудова людина приїхала до Кременчука, де його чекали «буденні та не дуже» питання:.
«Найспекотніше» місце у світі – ущелина Хайбер в Афганістані.

43-річного Джеффрі Поланджа на батьківщині називають «Привидом дороги». Він здійснив свою першу велику подорож на мотоциклі у 16 років, тільки-но отримав водійські права. Тривалий час хлопець подорожував рідною Індонезією, а також по Азії. У 80-х роках здійснив подорож Сполученими Штатами Америки. Після своїх мандрів Джеффрі писав розповіді, які публікувалися в індонезійських журналах та газетах.

«Я роблю це заради свого сина...»
Здійснити навколосвітню подорож його спонукали слова 10-річного сина, який, побачивши по телевізору кадри війни, попрохав тата якось вплинути на людей, щоб вони не вбивали один одного. Усвідомивши свою місію, Джеффрі розповів про це дружині. Та категорично була проти – це ж небезпечно і потрібні шалені гроші! За тиждень байкер потрапляє у важку аварію – лікарі кажуть, що більше він не зможе їздити мотоциклом. На прохання Джеффрі, дружина переводить його до іншої клініки, де чоловіка поставили на ноги. За три місяці після аварії він знову сидів за кермом та був сповнений бажання виконати свою місію – проїхати весь світ, щоб нести людям мир. Дружина вже не заперечувала...

Найбільш приємні враження у Джеффрі від затиснутого серед гір королівства Бутан. «У цій країні моя улюблена дорога, – розповідає байкер. – За всю подорож я зустрів лише кілька автомобілів. Там дуже мало туристів. Багато хто шукає секрет життя... Мені здає

Дорога-дорога...
Маршрут Джеффрі розпочався у Джакарті (столиці Індонезії), потім він проїхав всю Азію, Північну Африку, Західну та Східну Європу. У планах – Північна та Південна Америка і Австралія. У 2011 році посол Миру планує повернутися додому.
За півтора року у дорозі Джеффрі доводилося ночувати на обочинах, мокнути під дощем, голодувати та просити притулок у зовсім незнайомих людей. «Просто диво бачити, як люди можуть бути такими добрими до незнайомця, – каже Джеффрі. – Вони обходилися зі мною, як з рідним, хоча й казали, що я божевільний». Не обійшлося, звичайно ж, без неприємних «моментів» – його декілька разів грабували, а одного разу приставили до голови пістолет. «Що ти тут робиш? – спитав мене чоловік, – розповідає Джеффрі. – Я йому відповів, що їду світом заради Миру. Ті люди відпустили мене, не заподіявши ніякої шкоди та не чіпаючи мого майна».
За час подорожі чоловік зробив більше 30 тисяч фотознімків та розбив чотири камери (нові йому передає дружина).
Найтяжче в дорозі – це не страх смерті, а туга за сім’єю та батьківщиною – вважає Джеффрі. Це, за його словами, найболючіше, з чим довелося зіткнутися в дорозі – можна справитися з будь-якими труднощами, але не з цим.
«Дорога познайомила мене з різними людьми – я маю друзів у всьому світі, – ділиться радістю мандрівник, – від високих політиків до простих фермерів».

 

Мотоцикл Джеффрі – BMW R 1150 GS Adventure обмеженого випуску, вартістю 45 тисяч доларів. За силу та витривалість байкер ласкаво називає його «Маеса», що індонезійською означає «маленький буйвол». На його думку, – це одна з небагатьох машин, здатних проїх

Найтяжча дорога
Найважче Джеффрі було пересуватися у Непалі в Гімалаях. Ішов сніг, температура 18 градусів нижче нуля. «Я багато разів падав з мотоцикла на слизькій дорозі, але підводився знову, – згадує мандрівник. – Якби б я зупинився, то довелося б чекати два місяці, доки погода не покращилася б».

«Привид дороги» в Кременчуці

– Як вам дороги в Україні?
– Дуже гарні пейзажі. А скоро буде осінь – листя пожовтіє, і буде ще гарніше.
– Ні, як вам якість наших доріг?
– Взагалі, дуже гарні дороги. Я був у різних країнах, різних містах та випробовував багато доріг – гірше буває, особливо в Азії.
– Де ви взяли гроші на подорож?
– Це було перше питання, яке мені задала жінка ще напочатку… Я продав свій бізнес – але цього було недостатньо… Мені допомогли друзі – але й цього не вистачає (сміється). Головне – почати. У дорозі ти починаєш розуміти, що гроші – не головне. Окрім грошей, є щось більш цінне – саме життя. А взагалі-то (щось підраховує в голос), я витрачаю за день близько 250 доларів (десь 30 із них я віддаю за бензин).
– Як вам якість нашого бензину?
– О… Гарний бензин в Україні! Повірте, є набагато гірший. Коли бензин поганий, то в мене починаються проблеми з мотоциклом – у вашій країні з ним усе гаразд. У деяких країнах моя машина просто глохла. У яких саме, не скажу, але вони знаходяться у Південній Азії.
– Скільки коштує ваш мотоцикл?
– У моїй країні ця машина коштує 45 тисяч доларів.
– Як до цієї подорожі поставилася ваша сім’я?
– Мрії про подорож навколо світу в мене були вже давно… можна сказати, що я поїхав заради свого сина. Одного разу ми всі сиділи перед телевізором. Там показували кадри якоїсь жахливої війни. «Тату, – спитав мене 10-річний син, – Навіщо вони воюють? Навіщо вони вбивають? Навіщо дорослі вчать нас війні? Зроби що-небудь, тату!» …кажу йому, що я лише простий бізнесмен та байкер – що я можу вдіяти? «Ти можеш подорожувати світом та розповідати людям про те, що не треба воювати!» – сказав мені син, і я в ту мить зрозумів, що дійсно повинен це зробити – це моя місія…
– Як ви переживаєте розлуку із рідними?
– Звичайно, важко, але із жінкою ми бачимось десь раз на кілька місяців – вона приїздить у міста, через які я подорожую. Сім’я підтримує мене.
– Чи не було бажання зупинитись?
– Я зупинюсь, коли у світі настане мир. Лише Господь може зупинити мою подорож.
– Чи були ви у «гарячих» точках?
– Так, звичайно, – я був в Афганістані, у Хайбері. Це найнебезпечніше місце у наш час. Був також і в інших «проблемних» країнах.
– Хтось із інших байкерів хотів приєднатися до вас у подорожі?
– Ні. Я зустрічаюсь із ними у деяких містах. Ми спілкуємося, трохи їздимо разом.
– Ви їздите вночі?
– Тільки у надзвичайних ситуаціях. До речі, в Україні мені довелося одного разу завертати – біля міста Глухова ремонтували дорогу. Їхав тоді вночі.
–  Чи потрапляли ви у аварії?
– Так. Пам’ятаю, як у Пакистані їхав пустелею. Назустріч мені їхав якийсь легковик. Його водій спеціально вдарив мене прямо «в лоба» і втік… безвідповідальний… У мого мотоцикла був зламаний передній щиток, з’явилися тріщини на деяких деталях. У мене самого були рани – я ледве міг всидіти у сідлі. Але найголовніше – був зламаний GPS-навігатор (система орієнтування на місцевості)!!! Я залишився один і без зв’язку. Три доби блукав пустелею, доки не виїхав до людей…
– Як ви спілкуєтеся з людьми в інших країнах?
– Мови, безумовно, всі різні, але люди всюди однакові! Якщо ти хочеш пити – тобі достатньо зробити один жест – і тебе зрозуміють!


P.S. Джеффрі вірить, що втрачені гроші та цінності завжди можна повернути, головне – ніколи не зупинятися.

З подробицями подальшої подорожі індонезійского «божевільного» можна ознайомитися на веб-сторінці www.rideforpeace.info/

 



 
0
Автор: konstantinov
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх