Один день із життя редакції

6.09.2007, 18:09 Просмотров: 1 078
Для написання вступного слова до опусу на тему «Твоє життя в редакції» наш креативний головний редактор запропонував «нолить». Винятково заради творчості. Скромно відмовляємось. Креативу і так аж занадто.

Дев’ятому Дню народження газети «ТелеграфЪ» присвячується

Сергій Кулясов

Понедельник, 8.30 – чёрт, так на работу не хочется… ненавижу понедельник. И вечер воскресенья не люблю – завтра же на работу… а я на остров хочу. «Сергей Владимирович, тут мужик звонил, он НЛО видел. Он, правда, пьяный был…» – спасибо, Надя, уже не смешно. «Бз-з-з-з!» – кофейный автомат выдаёт утреннюю порцию кофе. Допить не успел: редактор «Для дома и семьи» спрашивает, можно ли печатать объявление о знакомстве, где есть фраза «37-177-75, импотент»? Последнее слово подчёркнуто – явно знакомые мужичка женского пола, которые не удовлетворились его способностями, зло подшучивают: подстава. За такие шуточки по голове бы… Из приёмной принесли пакеты с канцтоварами – чуть не забыл! – мы же ребёночка чужого в школу собираем: надо найти телефон, отзвониться. «Бз-з-з!» – следующая порция кофе ушла на бегу: перед оперативной планёркой нужно успеть обойти отделы, у всех свои накопившиеся проблемы. Не успел. Журналистам звонят сердобольные бабушки, им (слава Богу, не бабушкам!) нужна машина, в окрестном селе собачка к столбу уже три месяца привязана, надо спасать. Бегите, спасайте, кто ж в этом городе самый спасатель собачек? Электронную почту посмотреть: ненавижу спамеров, ненавижу! 95% мусора – хоть бы одного отловить и четвертовать на площади. Звонит системщик: «На новый сервер для рекламщиков надо покупать лицензионную систему» - «Ско-о-ка? Три с половиной тыщи? Очуметь! А покупать всё равно придётся, в случае чего – ко мне первому придут. На, Гейтс, подавись моими кровными». Сбыт: «…тиражи поползли вверх, сказывается окончание отпусков…» Хоть что-то приятное за день скажут. «Бз-з-з!» – кофейный автомат выдал ещё одну порцию коричневой жидкости. Говорят, много кофе вредно, а я уже, как аквариум, хожу. На обед не успеваю, как всегда – организм по привычке уже и не требует. А к вечеру уже и не хочет. Переживу. «Автобус в Крым заказан, 47 мест, с кондиционером – крутой Мерс, влезет весь офис. Надо денег» - чёрт! мы же в конце недели в Ласпи уезжаем! День рождения любимой газеты, по традиции – у синего моря, это святое… Дожить бы до конца недели. А там уха, вермишель по-флотски, толпой – ночь на пляже, чай в пластиковых стаканчиках… или не чай? – а, калина, где наша не пропадала, пусть не чай будет! В «Бордо» на Гагарина столько цветных двухлитровых пакетов наставлено… да их запасов на 40 человек… капля в море. Дожить бы до четверга.
На остров хочется…

Тетяна ДОНЧЕНКО

Іду на політичний мітинг. Донька-шестикласниця теж нав’язалася. Умовляю дитинку посидіти вдома – не погоджується. Кажу: «Невже тобі хочеться дивитися на політичних тіток і дядьків?» Мала скучила. Не за кольоровими дядьками та прапорами, звичайно, а за мною. Бо перед цим були вівторок і середа. У ці дні її мама (тобто я), як правило, нічого не чує. Навіть за телефоном… А якщо чує – то вже таке щось ну д-у-у-же важливе. (Запаси їжі у холодильнику ще не скінчилися, а «чергова страва» - пельмені у морозилці.) І зовсім не хоче чути, що раптом у вівторок зранку прийшли перевіряти димохід. Треба тобі – два тижні чомусь не йшли, коли викликали, а тут – заявилися! У вівторок. Коли пальці бігають по клавіатурі, а думки гасають. Ні, нехай краще літають чи ширяють, як оті орли. Бо «гасання» в статтях аж ніяк не потрібне. Логіку давай для читача, напружуйся, мозок… І ну їх із тим димоходом сьогодні… Й-йо! Доведеться тепер ганятися за дядьком-майстром. Зриваюся. Лаю всю сферу послуг разом узяту. Недобрими словами. Колеги дивляться отетеріло, але з розумінням. На сторінках газети з такими словами – «ніз-з-з-я…» – баланс потрібен, неупередженість…Ф-ф-фу, здам номер, куплю щось смачненьке або спечу пиріжків. Я вмію!
...І знов не до пиріжків. Ідемо на мітинг «самооборонців» разом із донькою. А тут – майже дискотека. Донька задоволено сяє і слухає музику. От тобі й непередбачуваність професії журналіста… Часто «напряжно» буває, але нудно – майже ніколи.

Юлія АРТЕМЕНКО-КАПУСТА

Минулої п’ятниці я ще раз переконалася у тому, що «жайворонки» – страшні люди. Якби це було в моїх силах, я б їх усіх відправила у довгострокове відрядження на Місяць… «Жайворонкам» належить уся планета, усі земляни танцюють під їхню дудку. Хіба це чесно? Чому ми, нещасні заспані «сови», маємо бігти на роботу вдосвіта тільки тому, що їм так зручно? «Тяжела и неказиста жизнь телеграфского журналиста…». СВ – «жайворонок». Люся Шпак, яка тимчасово замінює «відпускного» Олега Булашева на посаді випускового редактора – така сама. Та й сам Булашев – не любитель поспати. Оточили з усіх боків. Тільки Лариса Артеменко, рідна «совина» душа, мене розуміє. Але вона у відпустці, нема до кого прихилитися бідній сирітці…
Так от, приходжу я зранку у п’ятницю на роботу. Ну, як зранку. Це для мене, нормальної людини зі здоровим сном, ранок. А у них, «жайворонків», робочий день саме у розпалі – вони радо посміхаються і фонтанують ідеями. «Юля, ти вчасно! – жваво закидає мені Люся Шпак. – Ми тут придумали, що до нашого Дня народження зробити. Бабець нас намалює, а ми розкажемо читачам, як нам у «Телеграфі» живеться»… Ну, от. Я так і знала. Чого ще від «жайворонка» можна чекати. Тільки ножа у спину прямо перед вихідними, наче мені своєї роботи не вистачає…
Як мені живеться в газеті? Як у тому анекдоті. До обіду борюся зі сном, а після обіду – з голодом. Колись прийдуть щасливі часи, коли люди відпочиватимуть п’ять днів на тиждень, а працюватимуть – два. І на роботі не з’являтимуться раніше опівдня. А поки що… Втім, якщо чесно, мій «ТелеграфЪ» разом з усіма його «жайворонками» вартий того, щоб прокидатися рано-вранці і бігти, знову запізнюючись, на роботу…

Людмила ШПАК, знову випусковий редактор (Булашев, ти де?! Скільки можна відпочивати? А як же совість…)

Не люблю я вівторок… І середу. Робочий день у ці дні триває… страшно навіть згадувати скільки. А від емоцій і біганини в офісі дах зриває. От якби все чинно, спокійно, виважено. Але головна мрія будь-якого редактора… от якби ВЧАСНО журналісти здавали свої вистраждані матеріали. Та де там! «Народ! Графіки горять. Мене у типографії розстріляють. Де матеріали? А фотографії… Стас, Юля, Віка… дописуємо, швиденько дописуємо. О, Боже!  Що це ви тут понаписували! Хіба це можна ставити в номер! А тепер швиденько переписуємо! Все. Тетяно Іванівно, читайте швидше. У вас залишилось п’ять хвилин… ні, уже три. Що? Помилки у газеті? А графіки?» Це мій стандартний набір речень по вівторках. Завчайте і… можете приходити працювати редактором.
А що? Цікава професія. Ви завжди і про все дізнаєтесь першим. З вами завжди є про що поговорити. Ви завжди у вирі подій. Ну то й що, що сьогодні на вечерю знову пельмені… магазинні. Ну то й що, що кабачки уже три тижні лежать не смаженими у холодильнику. Ну то й що, що друзі скоро забудуть, як я виглядаю. Все одно я люблю свій «ТелеграфЪ». І щоденний шалений темп життя у ньому… І кавовий автомат у кабінеті шефа… І «антистрес» у вигляді порції коньяку з його ж бару… І наших читачів, заради яких і варто терпіти усі недоспані ночі…

Виктория МУДРАЯ

Ну, мобилка? И чего орешь?! Да знаю я, знаю, что уже 6.35, пора плестись на работу. На сборы, как всегда, 15 мин., завтрак снова в «пролете». На аппаратной у мера опять ничего интересного не сказали, новостей нет. А пятую страницу уже во вторник в типографию сдавать! И что туда совать? Ладно, главное Виктора Иваныча поймать с фасадами. Блин, мои все на мореее, а я тууут! Уж лучше бы по музыкалке дальше пошла: меланхолила бы под Шопена целыми днями, а так бегаю по городу с дурацкими вопросами! А может, ну его, и по специальности, инженером-электронщиком, на завод?!
Звоним в пресс-службу. «Алло, Леночка, что у нас хорошего? Два трупа? Один повесился, другой утопился? Отлично, будет что на криминал ставить». Елки-палки, да что ж сегодня за утро молчащих телефонов, никуда не дозвонишься! То занято, то никто не берет. Виктор Иванович, ну где же вы! Мне про фасады нужно ну очень-очень!! На завтрак-обед времени нету, иду шастать по исполкому. А ноги-то как болят, все-таки 20 соток картошки вчера выкопала! И зачем только я нацепила эту идиотскую обувь с 12-сантиметровой шпилькой! Доползти бы теперь до мерии. А потом же еще на рынок, и к цветочникам, и на Молодежный в школу… Уф! Если наверху кто-то есть, сделайте меня в следующей жизни кошкой в приморском городке!!! Только, чтобы хозяева меня любили!
Доплелась по исполкома, захожу в холл. Мое декольте собирает комплименты, но получает «втык» от пресс-службы. С новостями по-прежнему «не густо». Несмотря на гудящие ноги, обхожу 350 кабинетов. Набираюсь всякой ерунды и думаю, что из этого можно поставить в номер. Желудок прилипает к позвоночнику и требует хотя бы мороженого для разнообразия…
Поздний вечер. Ничего не соображаю, но возвращаюсь в офис что-то отписывать. Работа движется медленно, муза «умерла». Появилась коньячная муза в виде Маши Долины с «Авторадио». Да, опять будем громко смеяться и петь «Волгу-Волгу»… Ничего, завтра встану в 5.15.
Засыпаю. И снятся мне акты выбора земельных участков, Стасюк, начальники земуправления и архитектуры… Но ничего. Я умничка, завтра все сделаю, все успею, всех поймаю… А любовь-морковь, шашлыки, дискотеки, – все с четверга… Эх, но как же все-таки хочется быть кошкой!!! Мр!!!

Станіслав КОНСТАНТИНОВ

З волі випадку, доводиться вести кримінальну хроніку. У понеділок телефоную до міліції: «Що новенького?» Дурне питання! Що в них може бути новенького?! «Та ні, нічого особливого... – лунає у слухавці. – Пара потопельників, один на пожежі задихнувся, двох зарізали... ДТП із загиблими...» Особливо погано почуваєшся, коли спілкуєшся із самими потерпілими та їх рідними... У них ГОРЕ, а ти, як останній ідіот, будеш у всіх подробицях описувати, яку руку кому відірвало, скільки ребер зламали та чи був загиблий син п’яним. Чому? Бо комусь це потрібно... Отупіння, повне отупіння.
І чому людям не хочеться читати про пташок, природу, подорожі, нову музику та книжки? Рятують колеги – розповідями про те, як їм сняться депутати міськради, як вони разом з ними землю ділять:), як ненавидять приходити зранку на роботу. Моя єдина їм порада (не пам’ятаю хто сказав) – якщо треба рано вставати, то краще взагалі не лягати:) 

Коректор-рятівник Тетяна Петришинець

Люблю понеділок! На роботу – як на свято. Ретельно підбираю одежу, роблю зачіску – і в путь. Мої колеги – усі без винятку талановиті журналісти, молоді, закохані у свою справу люди. Із піднесеним настроєм влітаю в офіс. Ось зараз почну священнодіяти над незвичайними творіннями майбутніх Шолохових і Толстих. Але – на столі пусто. У всіх журналістів веселий настрій після уікендів. Усі діляться своїми враженнями від побачень, розповідають смішні історії, п’ють каву, виходять на перекури. Матеріалів – нуль. Нічого, посиджу, порозгадую кросворди, почитаю. Але – минає година, друга. Починають клацати щось на «компах». Повністю розслабляюсь. І тут – аврал. «Тетяно Іванівно, це терміново. А це залиште, перевірите потім. І швиденько! Час здавати сторінки!»
Хвиля схлинула. І знову – чи є там щось для мене? Цю фразу повторюю безліч разів на день. І так усі три випускові дні. У середу повністю вибиваюсь із сил. Думаєш – тобі це треба, адже давно уже на пенсії. А попереду – чотири вихідних. І це класно! А в понеділок знову тягне на роботу. Я ж – головна «прибиральниця», підчищаю геніальні творіння моїх колег. Ну як вони без мене?!

Ексклюзивні перли від нашого коректора, або «Це все могло б потрапити до друку» 
- Для розслідування кримінальної справи з Полтави запросили собак і кінологів.
- Взимку дороги не посипаються комунальними службами.
- Померлий і його співмешканка розпивали алкоголь на квартирі знайомої.
- Міліціонер зробив зауваження п’яному хлопцю. Той накинувся на міліціонера з кулаками: порвав форму, побив його. Допомогли йому правоохоронці.
- Про намір балотуватися заявив і віце-спікер Держдури Росії Володимир Жириновський.
- Пийте пігулки від голови: анальгін чи спазмалгон.
- Півень мав такий бойовий вигляд, що його треба було б посадити на ціпок. 
- С тебя пользы, как с гуся вода.
- Контроль за якістю пасажирів.
- Премудрості географії тепер лягнуть на плечі шестикласників.
- Увечері температура тіла нуль градусів, удень – +9. 
-  Собача будка стояла по дорозі із сараю на дорозі до села.  
-  На сина навели порчу і він став напуватися до чортиків.
- Валентин Стасюк: «Я вже знаю, що це таке – лежати на капельниці».

Александр СОКОЛЮК

Не царское это дело – писать. Чукча не писатель. Чукча – верстатель и читатель. Они понаписывают, понафотографируют, а ты попробуй, расставь все это красиво на странице. Ура лучшим дизайнерам города!

Гроза міста - Лариса Артеменко

Олег Булашев - відпускник

Писати на вмію, тому краще намалюю. Щиро ваш Дмитро Бабець



 
0
Автор: editor
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх