Чому діти з благополучних сімей стають наркоманами?

19.03.2005, 20:03 Просмотров: 3 713
У респектабельній кременчуцькій школі діти писали твір на тему: “Ким я стану, коли виросту?” Маленький хлопчик написав: “Я обов’язково стану банкіром. А так хочеться бути перукарем!” Банкіром він стане, бо таким його бачать батьки – успішним, солідним, заможним. А перукарем він хоче бути, бо це ж так весело – клацати ножицями! Але чого варті несерйозні мрії дитини у порівнянні із залізною переконаністю батьків?.

Дуже часто батьки переконані, що краще знають, чого треба їхній дитині для щастя. Чого коштує дітям батьківська категоричність, розповідає штатний психолог міського наркологічного диспансеру Наталя Разводовська.
- Пані Наталю, чи можете ви пояснити, чому діти з благополучних родин стають наркоманами? Невесела доля дітей алкоголіків, наркоманів, інших асоціалів обумовлена складом життя їхніх батьків. Але коли діти директора школи, працівника правоохоронних органів, органів самоврядування стають наркоманами, це дивно?
- Не так вже й дивно.  До групи ризику – окрім асоціальних сімей - у першу чергу входять сім’ї педагогів, лікарів, психологів. Тут, на жаль, дуже високий ризик захворювань дітей на наркоманію.
- Чому так?  Педагоги 24 години на добу сіють навкруги “розумне, добре, вічне”; лікарі безкорисливо і самовіддано лікують, психологи все знають і розуміють, - і раптом діти-наркомани?
- Причина тому – суперконтроль. Жорсткий, цілодобовий контроль з боку батьків. Представники вказаних професій – це люди, які займають певне соціальне становище, чогось досягли. Вони весь час нагадують дітям: рівняйся на мене, будь таким, як я, не гіршим! Дитину затискають у дуже жорсткі рамки: ти повинен вчитися на “відмінно”, “ти повинен добре поводитися”, “ти маєш отримати серйозну професію”  та ін. Дуже часто батьки говорять дитині: якщо будеш хорошою, я тебе любитиму. Якщо добре навчатимешся, я тебе любитиму. А дітям дуже хочеться, щоб батьки їх любили. І маленький хлопчик старається бути хорошим – адже у нього мама хороша, тато хороший, і він має бути хорошим, бо його не любитимуть.
- Маленький хлопчик старається, а мама-вчителька все-одно каже: ти отримав лише 8 балів, а міг же й 12?! Чому ти не стараєшся?!
- Так. Мама таке каже, і зрештою у хлопчика опускаються руки. Дитина розуміє, що все-одно не зможе стати настільки хорошою, аби мама її любила.
- Ви сказали, що дітей знищує жорсткий контроль. Але ж батьки не спроможні від нього відмовитися. Вони переконані, що безконтрольність матиме ще гірші наслідки?
- Мова не йде про безконтрольність. Але у кожному віці дитина повинна мати певний рівень особистої, притаманної цьому віку свободи. Свободи, яка дає право робити помилки, але й вчитися нести за них відповідальність. Якщо позбавити цього дитину, вона не стане самостійною.  Насправді все починається змалечку. У трирічному віці дитина переживає першу важливу кризу самостійності – пам’ятаєте: я сам одягатимусь, я сам їстиму! Але ми поспішаємо на роботу, нам ніколи чекати, поки маля колупатиметься з гудзиками – і ми його одягаємо. І годуємо  нашвидкуруч – бо сама дитина “насвинячить”, а прибирати ніколи.  З часом бажання бути самостійною у дитини зникає. Якщо тиск  з боку батьків жорсткий, можливі два варіанти дитячої поведінки: або тиск викликає сильний протест – з’являється так звана “некерована” дитина; або, навпаки, дитя стає смирним та “шовковим” – скоряється.
- Але ж “шовкова” дитина – це матеріалізована  батьківська мрія - слухняна, зручна, безпроблемна?
- На жаль, проблеми будуть. Шовкова дитина насправді схожа на пружину, яку весь час щосили скручують. У якийсь момент вона не витримає – розпрямиться. Або зірветься. І станеться біда. Працюючи з батьками наркоманів, я часто чую: така була шовкова, слухняна дитина, ми з нею проблем не мали, як таке могло статися?!
- І як же таке стається? Чому шовкова дитина раптом вдається до наркотиків?
- Тому, що наркотики дають хибне відчуття свободи. Дитина начебто тікає з-під батьківського контролю до свободи. Але свободи не знаходить. Навпаки, тікаючи від психологічної залежності від батьків, потрапляє у ще страшнішу хімічну залежність від наркотиків.
- У якому віці найвірогідніше можуть початися проблеми?
- У будь-якому. Не обов’язково це одразу будуть наркотики. Все може починатися з психосоматичних захворювань (захворювання тіла, спричинені психологічними проблемами, від авт.). Найпоширеніший приклад – бронхіальна астма у дітей.
- Що може спровокувати у дитини бронхіальну астму?
- Психологи вважають, що поштовхом до хвороби може стати “задушлива” мама – існує такий термін.
- За що ж так маму?
- Не лише маму. У спеціальній літературі можна натрапити на думку, що страшнішою навіть за “задушливу” маму є “токсична” бабуся.
- Рятуй нас, Боже, від праведного гніву бабусь! Поясніть, нарешті, що це таке?
- “Задушлива” мама гіпертрофовано  турботлива. Вона контролює кожен “чих”, кожен схлип дитини. Ви, мабуть, бачили таких – весь час голосять: не лізь у калюжу, застудишся; не грайся з кішкою, наберешся глистів; не бігай, впадеш та ін. Такі турботливі матусі настільки щільно контролюють простір, що дитині у прямому розумінні стає важко дихати. З’являється астма.
- А “токсичні” бабусі? Невже вони діють як токсин?
- Я поясню. Досить часто – особливо у нашому суспільстві, де діти довго залишаються інфантильними – бабуся починає відштовхувати на другий план матір дитини – свою дочку. Вона настирливо демонструє – я краща мати, ніж ти! Я – справжня мати!
- Як це впливає на дитину?
- Трагічно. Дуже погано. Матір та бабуся  починають розривати дитя навпіл – “ти моє!”, “ні, ти – моє!!!” Дитина від цієї війни втрачає рівновагу, почуття захищеності. Іноді мати виявляється слабшою за бабусю, вона примиряється з ненормальною ситуацією.
- Це вихід?
- Ні. Тоді від ненормальної ситуації страждатимуть вже два покоління  – і мати, і її дитина. Неприпустимо порушувати природну структуру сім’ї. Бабуся ніколи не стане мамою. Вона має залишатися бабусею. Кожне покоління має бути на своєму місці.
- Як впливають на дитину стосунки між матір’ю та батьком?
- Якщо у сім’ї є любов, дитина не тікатиме з сім’ї до наркотиків.
- Ви знаєте достатню кількість сімей, де є любов?
- Я бачила такі сім’ї. Але їх дуже мало.
- Що робити батькам та дітям з тих сімей, де любові немає – адже їх немало?
- Їх дуже багато. Думаю, 95 %. Порятунок тут – почуття поваги. Якщо любові не залишилося, але є повага один до одного – це добре.
- Трапляється, і поваги немає. Дуже часто мама дитини виголошує: “Я живу з цим невдахою лише заради дітей!” – яка ж тут повага? Чи насправді жінка у таких випадках живе з чоловіком заради дітей? Чи просто прикриває ними власні цілі?
- Навряд чи така жінка насправді живе з чоловіком заради дітей. Але вона навіть собі не зізнається, що живе з ним тому, що боїться залишитися сама.
- Що робити батькам, між якими не залишилося ні любові, ні поваги? Як їм врятувати своїх дітей від дорослих розборок?
- Вихід один – пара має вирішувати проблему, а не відкладати. Існує сімейна системна терапія. По неї варто звертатися, коли процес роз’єднання лише почався – тоді більше шансів зберегти сім’ю.  На жаль, дорослі, здавалося б, люди  частіше вдаються до ворожок, чаклунів, екстрасенсів.
- Діти відчувають себе винними у проблемах між батьком та матір’ю?
- Звичайно. Часто виявляється, що негативна поведінка дитини – прогулює уроки, курить,  починає вживати наркотики – налаштована на те, щоб зберегти сім’ю – щоб змусити маму і тата, які давно дивляться у різні боки, подивитися в один бік – на дитину. Звичайно, дитя чинить такі дії на несвідомому рівні. Несвідомо дитина сподівається, що її хвороба зцементує маму і тата.
- Найчастіше батьки звинувачують у нещастях дитини погану компанію, до якої вона потрапила. Чи насправді винна компанія?
- Ні. Нормальна дитина просто не потрапить до поганої компанії. У неї не виникає інтересу до таких компаній і бажання посісти там якесь місце.
- Але ж її може привести до поганої компанії звичайна цікавість?
- Для того, аби нормальну дитину цікавість не привела до компанії наркоманів, з нею треба говорити. Дитина повинна мати реальну інформацію щодо наркоманії. На жаль, у більшості сімей цієї теми уникають, навіть бояться обговорювати.
- Що ви маєте на увазі, коли кажете “нормальна дитина”?
- Це дитина, яка виросла в атмосфері любові. Яку батьки любили не за те, що вона добре вчилася або мила посуд, а просто за те, що вона їхня дитина. У таких дітей більше почуття поваги до себе.
- Давайте розглянемо типову ситуацію: дев’ятикласники зібралися на вечірку. Без дорослих. Раптом їм пропонують драп або екстазі – щоб стало веселіше. Хто з дітей погодиться вжити наркотики, хто відмовиться?
- Відмовляться ті діти, які цінують себе, поважають себе – ті самі нормальні діти. Вони не хочуть собою ризикувати, бо  знають достатньо про небезпеку наркотиків. Такі діти зможуть твердо сказати: “Ні!”  Вміння сказати “ні” виховується у сім’ї. Якщо батьки насправді поважають право дитини сказати “ні”, коли вона справедливо відстоює свої  права, така дитина і ровесникам зможе сказати “ні, я не вживатиму наркотики”. Погодяться вживати наркотики діти, які бояться сказати “ні”. Діти, які не відчувають любові та поваги батьків. Тому вони дуже потребують визнання серед ровесників – мене не цінують вдома, так цінуватимуть тут!
- Що робити батькам, діти яких вживають наркотики?
- По-перше, не заплющувати на це очі. Не вмовляти себе, що це випадковість, помилка. Треба визнати проблему. І налаштуватися її вирішувати.
- У таких випадках батьки часто зриваються на докори: “Я тобі все життя віддала, подивись, що ти зі мною зробив?” Чи мають такі докори сенс?
- Жодного. Дитина, яка відчуває провину, водночас відчуває і неприязнь до того, хто її звинувачує. Виникає бажання зробити чергову капость. Вона її робить, і ще більше зневажає себе – бо хто ти такий, коли робиш капості рідній матері? Так виникає замкнене коло – я поганий, буду ще гіршим.
- Часто батьки вважають, якщо переїхати від поганих друзів дитини в інше місто або район, проблема вирішиться.
- Не вирішиться. Насправді все коріниться всередині сім’ї. Якщо стосунки у родині якісно не зміняться, дитину навряд чи вдасться врятувати.
- Як мають поводитися батьки?
- Налаштуватися на довгий і непростий процес лікування і співпраці з психологами.  Ми працюємо не лише з  наркоманом, а й з його батьками, розбираємося у структурі сім’ї.
- Батьки погоджуються на це?
- Дуже рідко.
- Чому?
- Страх. У результаті  може з’ясуватися, що сім’ї насправді давно не існує. Єдине, що її цементує – хвороба дитини.
- Чому так мало дітей-наркоманів виліковуються?
- Можливо, тому, що дорослим простіше плакати, кричати, вмовляти або ламати дитину, аніж працювати над собою. І відкрити очі на те, від чого ховаєшся все життя.

 

Крихітна чорна фігурка у правому куті – це наркоман. Велика, сувора голова, що виглядає з-за піраміди – його старший, правильний брат. Таким нікчемним і крихітним уявляв себе поруч з рідними автор малюнка. Ті, хто його знав, кажуть – хлопця вже немає серед живих.
Малюнок виконаний на заняттях з арт-терапії.



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх