Там, де живуть дідусь Ленін і маленький Будда: «ТелеграфЪ» побував у місці, де зупинився час

23.03.2007, 19:03 Просмотров: 1 525
Старовинні речі приховують у собі особливу магію. Дивишся на них і не віриш, що люди колось були оточені такою красою, а не суцільним Hi-Tech, як тепер.

«Колекціонування – це невиліковно»

Речі з різних епох спокійно уживаються разом на старовинному комоді – час усе розставляє по своїх місцях. До речі, про час. Цей годинник початку минулого сторіччя зберігся в ідеальному стані. «Він має відкритий механізм, зменшене тертя, – коментує пан Вад

Пан Вадим почав збирати старовину, ще коли був підлітком. Тепер це, без перебільшення, стало справою його життя.
– Як зародилося ця ваша пристрасть до колекціонування старовинних речей?
– Ще хлопчиком я ходив по берегу Кременчуцького водосховища і збирав монетки, які вимивало водою. Мені тоді було років 12. З цього все й почалося. Потім у мене з’явилися знайомі колекціонери. Ми почали обмінюватися один з одним. Щось почало цікавити мене більше, щось подобалося менше. Вищий щабель колекціонування, це, звісно, живопис. Практично всі колекціонери починають з марок чи монеток. Але хтось доростає до того, що починає збирати живопис, а хтось – ні. Та хочу зазначити, що одного бажання збирати живопис замало. Необхідно ще й гроші мати, тому що це захоплення – не з дешевих.
– Ті, хто виявляє бажання у вас щось купити – це тільки колекціонери? Або вам зустрічаються люди, які просто хочуть мати, наприклад, картину так, «для краси»? 
– І для краси теж. Розумієте, прагнення до прекрасного є у всіх. Просто хтось розбирається у живописі на професійному рівні, а хтось – ні. А щодо колекціонерів того самого живопису, то їх дуже мало. Тому що це елітний різновид колекціонування.
– Ви готові продати будь-яку річ з вашої колекції?
– Звісно, ні. Якісь речі я продаю, але з більшістю розлучатися не хочу. І справа тут не у грошах. Моя колекція – для душі. Я збираю різноманітні експонати – і порцеляну, і книжки з і сторії Кременчуччини та Полтавської області, і живопис тощо. Ці речі шкода продавати, тому що вони приносять мені духовну радість.
– Як вдалося нашому люду зберегти стільки витончених речей, якщо він пережив і розкуркулення, і війну?

Це божество буддійського пантеону XVII сторіччя виготовлене з бронзи. Воно було привезене з Монголії. «Там такі божки – не рідкість, – коментує директор магазину. – Вони мають для буддиста практично таке саме значення, як ікони – для православного».

– Люди, які прагнули до краси, були в усі часи. Звісно, під час розкуркулення у когось щось забрали, речі перерозподілили, вони змінили господарів. Але зараз усе повертається на свої місця. Народ тягнеться до духовного. Ці речі – наша культурна спадщина, яку необхідно зберегти заради прийдешніх поколінь.
– Що примушує людей приносити свої реліквії до вас – бажання отримати гроші?
– У нас не такий меркантильний народ, як звикли думати. Люди прагнуть до того, щоб зберегти щось для нащадків. У багатьох ці речі просто псуються вдома без належного догляду. У моїй практиці траплялося, що люди знаходили у себе на горищі справжні витвори – занедбані, залиті дощем. Тому їм прикро, що такі речі просто пропадають. Щось вони намагаються реставрувати самостійно, щось відновлюємо вже ми. У нас є для цього всі можливості – ми співпрацюємо з багатьма музеями України, у нас добрі відносини з реставраційним центром міста Києва. Багато предметів ми даруємо на експозиції різним музеям, щоб їх міг побачити широкий загал. 
– Чи є у вас фаворити серед експонатів?
– Є, і в основному, це все-таки живопис. Але трапляються і такі речі, які цінні для мене тим, що дісталися з великим трудом. Ось, наприклад, цей комод. (Комод зі старовинним годинником – див. на фото). На нього я «полював» років вісім-дев’ять. За цей час у комода змінилося три власники. І  в результаті – він мій! Відчуття неможливо порівняти ні з чим. Це, мабуть, те, що відчуває рибалка перед риболовлею – він сподівається, що впіймає щось. Але в дев’яти випадках з десяти він ловить маленьку тріску, тараньку, а один раз йому трапляється сом. І він потім усе життя пам’ятає того сома.
– Ви оцінюєте твори самостійно чи звертаєтеся до експертів?
– Я маю освіту, яка дозволяє мені оцінювання робити самостійно. До того ж, у мене вже назбиралося за цей час багато різноманітних книжок і довідників.
– У вас уже багата колекція. Ви зупинитесь на цьому?
– Ні, це як хвороба, – посміхається пан Вадим. – Інакше неможливо. Тому що людина, яка певним чином вже долучилася до прекрасного, більше не зможе зупинитися. Це як алкоголізм, – жартує чоловік. – Невиліковно.



 
0
Автор: editor
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх