Як ми стали нудистами

Візит перший
Про те, що в Кременчуці є нудистський пляж, я вперше почула від молодіжної редакції “Телеграфа”. Розпитавши, де саме він знаходиться, годині о сьомій вечора пішла у розвідку. Мені сказали, аби у Крюкові, відразу за мостом, повертала наліво. Там, мовляв, і буде пляж. Полазивши з годинку кущами, дісталась нарешті місця, де, за чутками, повинні збиратись нудисти. Годину стрибати горбами через кущі, де трава по коліна, та ще й на підборах – це вам не на дивані політичні дебати дивитись, тож, звичайно, втомилась. Сіла на пісок, трохи перепочити. А сама навкруги видивляюсь. Нудистський пляж, нібито давно вже мав початися, але їх (нудистів) все не було видно… На березі стирчав лише якийсь рибалка, який аж ніяк не був схожий на нудиста.
Острів Шеламай, що виднівся напроти, був заповнений людьми, які себе досить дивно поводили. „А може, нудисти відпочивають на острові?”, – подумала я. Так до нього метрів 300. А я не Яна Клочкова, і навіть не вихованка клубу юних рятувальників, аби спробувати туди доплисти.
Хоч був і вечір, але надворі парило… Що ж, оскільки вже припленталася сюди, то хоч скупаюсь, подумала я. А може спробувати топлес? Можливо, й нудисти тоді позбігаються?
Тільки-но стягнула з себе джинси, топ та бюстгальтер, як метрів за п’ятдесят від себе побачила чоловіка. Чи то здалося, чи він таки голий? Чоловік наближався. Таки голий, не здалося. Ну, думаю, нашаманила!
Якщо відверто, то аби не редакційне завдання, чкурнула б я звідти з такою швидкістю, що, мабуть, побила б світовий рекорд з бігу. Більше того, сама б ніколи і нізащо не зважилась піти на нудистський пляж.
Поміж тим, аби не забути своїх відчуттів, швиденько витягаю блокнот із ручкою і починаю строчити. Чоловік, наблизившись, з розумним виразом обличчя починає заглядати у блокнот і намагається прочитати, що ж такого я пишу. Почерк у мене, чесно кажучи, нічим не відрізняється від лікарського, такий же нерозбірливий, тому нудист першим починає розмову.
– Що пишеш?
– Та так, думки різні записую…
– А я подумав, може, щось сталося, що ти тут сама сидиш і записуєш щось. А чому перестала писати?
– Та ні, нічого не сталося. Службове завдання отримала, ось і виконую. А зараз чомусь думки пропали.
– А ти з рибінспекції, мабуть, раз по роботі?
– Я журналіст (коли я це сказала, чоловік якось зніяковів і став менш балакучим). Мені казали, що десь тут є нудистський пляж. Хочу написати про це статтю.
– Та який же це нудистський пляж? Сюди в основному одні чоловіки й приходять. Ввечері тут майже нікого не застанеш, всі вранці та вдень тусуються. Гарно було б, якби пляж окультурили…
– Тобто?
– Ну, кущі повирубали, бур’яни скосили, почистили берег, бо повно водоростей та поламаних мушль. Тоді і людей тут було б більше. Хочеш, покажу місце, де нудисти збираються? Ось там, – тицьнув чоловік пальцем десь у бік кущів.
– Та, ні, – кажу, – якось іншим разом… Мушу вже йти…

Візит другий
Через день я знову пішла на нудистський пляж. Але вже не за редакційним завданням, а з цікавості. Чи насправді на тому пляжі збираються нудисти, чи може я просто натрапила на якогось збоченця-самітника. Час для візиту вибрала обідній. На годиннику трохи за третю. На березі, як і минулого разу, нікого не видно. Хіба що той же самий рибалка на тому ж самому місці. Пройшовши берегом і нікого не побачивши, сідаю перепочити. А ось і він. Боковим зором трохи далі від мене помічаю фігуру оголеного чоловіка. Цього разу це інший чоловік, не той, що підходив до мене день тому.
Поки я розмірковувала, що робити далі, з боку Крюківського мосту з’являється троє дівчат та хлопець. Побачивши їх, чоловік швиденько зникає у кущах. Схоже, кременчуцькі нудисти не надто раді новеньким. А смажитись на сонці полюбляють не на виду у всіх, а десь у закутках. А, можливо, й до нудизму, ці поодинокі любителі засмаги на все тіло, не мають аж ніякого відношення? Адже нудизм – це перш за все філософія, якої у моїх випадкових знайомих, схоже, немає аж ніякої.
Як би там не було, але раніше, людей, які відвідують нудистські пляжі, я мала за збоченців, які отримують задоволення від демонстрації своїх оголених тіл. Поспілкувавшись з нашими, хоч і дещо дивними і не справжніми нудистами, помітила: роздягнутій людині розмовляти з незнайомцями набагато легше. Психологи пояснюють це специфічним стресом, після якого настає стан легкого афекту, що дає можливість яскравіше розкритися.
Новачки таких пляжів іноді засмагають у плавках, бо соромляться роздягатися. Знімають усе, лише коли йдуть купатися. Досвідчені нудисти навпаки: засмагають голими, а купаються у плавках. Аби не підхопити інфекцію. І дійсно, так гігієнічніше – екологічно чисті водоймища у нас – рідкість.

Сині хвилі, спекотне сонце і пляж, всипаний голими тілами, – таке в Криму можна побачити лише у Лисячій бухті. Завсідники ласкаво називають її «Ліською». Тут закінчуються заборони цивілізованого світу, тут люди роблять те, що хочуть. Нудисти засмагають і купаються голяком, а місцеві і наїжджі хіпі з довгими африканськими кісками і бородами, хором співають під гітару і тамтами. У центрі цього міні-містечка на дахах солом'яних будиночків розвіваються два прапори – англійський і російський, своєрідний символ дружби народів. А деякі відпочиваючі встановлюють на своїх наметах прапор рідної країни, наприклад, литовський, пише „Комсомольська правда”. Оголена пані, яка приїхала сюди з подругами аж і Мурманська,  розповідає, що кращого місця для спокійного відпочинку в Криму не знайти.
Традиційне місце збору нудистів під назвою Лисяча бухта з'явилося дуже давно. Ще цар Микола Другий запливав сюди на теплоході і показував приклад всім скромникам, купаючись голяка. Він вважав це проявом здорового способу життя. За часів СРСР це було єдине місце, де нудисти могли розслабитися, адже розташована Лисяча бухта в диких безлюдних місцях, і на піку пропаганди «обліко морале» потрапити сюди на машині було практично неможливо. До цих пір в „Ліську” з'їжджаються люди з усіх країн колишнього Радянського Союзу.