Американські журналісти в редакції "Телеграфа"

16.12.2005, 11:12 Просмотров: 1 017
Газета "Кременчуцький ТелеграфЪ" виграла тендер на участь в програмі україно-американського партнерства серед 25 газет з усіх регіонів України.
Видавець із США Джеррі Белуні та його син і колега Марк спілкувалися з Молодіжною редакцією „Кременчуцького Телеграфа”. Зокрема, з Анею Волобуєвою та Васею Баланюком вони обговорювали проблеми освіти та свободи слова

Майже тиждень нам працювалося у посиленому режимі. Одночасно доводилося готувати чергові номери всіх газет, які випускає Видавничий дім „Приватна газета”, приймати заокенських гостей, брати участь у спільних тренінгах та готуватись до головного Дня народження року – 12-річчя нашої організації.
Свого часу газета 'Кременчуцький ТелеграфЪ' взяла участь у конкурсі авторитетної серед українських газетярів організації IREX разом з 25 газетами з усіх регіонів нашої країни. І ... виграла участь у спільному україно-американському проекті партнерства та взаємодії ЗМІ. Мета цього проекту - підвищення професійного рівня журналістів у рамках співпраці та обміну досвідом.
Обидва американських колеги, які завітали до Кременчука в рамках першого візиту, виявились товариськими та комунікабельними людьми. Отож ми вирішили поспілкуватися з ними поза межами регламенту, визначеними тісним графіком програми.
– Що ви очікували побачити в Україні і що насправді побачили?
Марк:
Ми думали, що тут повно снігу (сміється)! Не знаючи, з якими кліматичними умовами ми зіткнемося, привезли багато одежі. Думали житимемо в примітивних умовах. Однак місце, де ми живемо, надзвичайно гарно обладнане і комфортне. Що стосується газети, ми не очікували такої організації, де люди працюють на дуже високому рівні.
Джеррі: Ми звичайно ж, шукали в інтернеті, що можна дізнатися про Україну. Більшість інформації була застарілою, ще з часів Радянського Союзу. Ми знайшли велику підбірку матеріалів про трагедію в Чорнобилі. А ось про Кременчук не було практично нічого.
– З ким ви вже встигли поспілкуватися в Україні?
Марк:
Сумна правда в тому, що 19 годин ми летіли з Південної Кароліни, 4 години їхали в автомобілі. Наступного дня ми прокинулися, знову сіли в машину і поїхали працювати. Нам вдалося поспілкуватися лише з персоналом газети, з військовими ліцеїстами та власне з сім’єю головного редактора „Телеграфа”. Всі вони виявилися доброзичливими людьми.
Джеррі: Ми помітили колосальну спільність між нами. Зокрема, ми відчули, що наші українські колеги так само розуміють свою місію. Отож, віримо, що і в вашій країні корупцію подолають і уряд робитиме те, що мусить робити. Ми бачимо, що для вільної преси тут гарна можливість працювати. Нам з Марком дуже подобається, що ваша газета залучає молодь. І хотілося б побажати вам у цій справі великих успіхів.
– Яке враження справив на вас мер Кременчука?
Марк:
Ми мало говорили про політику, більше про економіку, інвестиції. Він видався мені дуже хорошим чоловіком.
– Який негатив потрапив вам в очі у нашому місті?
Марк:
Було б краще, якби люди дужче турбувалися про те місце, де вони живуть. Ми бачили тут (з вікон 14-поверхівки біля річкового вокзалу – прим.ред.) велику кількість сміття біля річки, а також у самій річці. Таке, звичайно, трапляється і в Америці.
Джеррі: У нас є групи волонтерів: учні релігійних шкіл, працівники підприємств, представники бізнесу, які кілька разів на рік проводять акції з очищення території. Наприклад, ділянку шосе. Сенс у тому, що ми відчуваємо – це місце, де ми живемо і хочемо пишатися цим місцем.
Марк: Певне, грає роль і те, що в Україні ще надто молода демократія, і гроші уряд головним чином спрямовує на більші потреби, і їх просто не вистачає на все. Можливо, треба підтримувати громадські організації, які започатковують добрі ініціативи у рамках міста. У нас є жіночий клуб, який видає нагороду „Сад місяця” тому, хто найкраще обладнає свою територію. І не варто чекати, що прийде уряд і зробить за нас все. Ми можемо цього не дочекатися.
– Українці схильні обговорювати політику: вибори, помаранчеву революцію, знову – вибори. Наскільки політизовані прості громадяни вашого міста?
Джеррі:
Американці страшенно люблять скаржитися на уряд, але коли приходить час іти голосувати, то виявляється, що це для них надто втомлююче заняття, яке займає багато часу.
– Як ви оцінюєте рівень середньої освіти у Америці?
Марк:
У нас школи фінансуються з податку на власність, отож, залежить, в якій частині міста знаходиться школа. Якщо в багатій, то школа отримуватиме дуже гарне фінансування і якість освіти буде високою. І навпаки.
Джеррі: Причина цього система оподаткування. І розподіл такий: 70% коштів іде на школи, решта – підтримання муніципальних служб – пожежні, поліція, дороги, прибирання сміття. На мою ж думку, школи мають фінансуватися на державному рівні, і кожна дитина мусить отримувати однакову суму на навчання з держбюджету. Діти не винні, що їх батьки бідні. До того ж ми розвели жахливу кількість бюрократів, і система освіти просто жахлива. Гроші йдуть не на навчання дітей, а на утримання великого натовпу „освітократів”.
Дисципліна в школах теж недостатня. Коли я вчився, то був неслухняним, і батьки відправили мене у виправно-військову школу.
Марк: Я не згоден. Як на мене, в школах настільки переймаються дисципліною, що якби я зараз вчився у школі, то мене б звідтіля просто викинули.
– Як ви вважаєте, що повинна встигнути зробити людина за своє життя?
Марк:
Щось таке, що дало б можливість померти щасливим. Люди мусять турбуватися про інших.
Джеррі: Мені хотілося б бути впевненим, що я вніс свою частку хорошого в життя тих людей, які живуть поряд. Я вірю, що роблю суспільство трохи кращим.

Досьє

Джеррі Белуні (батько), 69 років – власник видавничої компанії в Південній Кароліні та редактор газети “Ленксінгтон Хронікал” (Лексингтон, Піденна Кароліна). Одружений, має двох синів та двох онуків.
Навчався у чотирьох університетах, в тому числі в Гарварді. Має фах у галузі філософії та англійської літератури. Нині – викладач університету, великий захисник освіти і великий критик „освітократів”. Вважає, що працювати журналістом цікавіше, ніж викладачем. Містер Белуні був задіяний у всіх аспектах газетної індустрії: від маленьких щотижневих до величезних столичних щоденних газет. Його колектив виграв більше 200 нагород за успіхи у журналістиці та рекламі.
Він захоплюється книгами, спортом, зокрема рафтінгом. Але понад усе любить проводити час зі своєю родиною, що вдається дуже рідко через брак часу. Джеррі сподівається ще відвідати Україну. А ось із дружиною планує поїхати до Англії та Шотландії. Мріє також побувати в Азії, де йому доводилося служити.

Марк Белуні (син), 37 років – управляючий редактор газети “Ленксінгтон Хронікал”. Неодружений, шукає гарну дівчину, можливо, українку.
Закінчив університет за фахом – політичні науки. У журналістиці 16 років. Минулого року Марк Белуні працював репортером, прикріпленим до американських військ у Кувейті та Іраку.
Йому подобається ходити в гори з рюкзаком і наметом, кататися на велосипеді, дивитися по телевізору матчі з американського футболу. Він любить пити пиво і залицятися до дівчат. Марк мріє побувати в країнах Карібського басейну, бо там гарне підводне полювання.



 
0
Автор: editor
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх