У чому криються причини підліткової неохайності?

23.07.2010, 16:47 Просмотров: 4 130
«Свою брудну білизну він просто кидає за шафу!».

«Останні два роки я просто не можу впоратися з дітьми. Вони обоє підлітки.  Син цілодобово сидить за комп’ютером – біля нього і їсть, і уроки робить.  Він би і спав біля нього, коли б я не заважала.  Брудний посуд там і лишає, біля комп’ютера.  Весь стіл у липких плямах від чашок.  Одного разу прибирала на його столі, хотіла протерти клавіатуру, підняла її – так звідти стільки крихт висипалося, просто жах якийсь. Та на сина я хоч якийсь вплив маю – коли зовсім розходжуся, він мовчки позносить брудний посуд до кухні і тікає.  Боже, а як мене дратують ці його штани – широченні, неохайні, ще й злазять  нижче попи!  Та з дочкою ще гірше. Вона ж дівчинка, має бути охайною!  А у нас все навпаки! Поки була маленькою, начебто, і проблем не було.

А зараз – постійні суперечки. Вона взагалі не прибирає власну кімнату.  Виконувати будь-яку хатню роботу відмовляється категорично. Все маю робити я. Дочка весь час вимагає, щоб їй купували модний дорогий одяг. Але ж вона його не береже!  Я не можу навіть домогтися, щоб вона акуратно збирала свої  брудні речі та клала у кошик  для прання. Про те, щоб випрати щось самій – навіть білизну – і мова не йде.  Свою брудну білизну вона просто кидає за шафу!  Я вже і пояснювала, і розмовляла «по душам», і сварила, – а результату ніякого. Я розумію, що у підлітків складний період, але ж я маю навчити власних дітей охайності! Я не хочу, щоб вони виросли такими замурзяками! Що ж мені робити?»

Олена В.

Коментар психолога 

 Експерт рубрики «Сімейна сцена» – сімейний психолог Наталя Развадовська:

 

 

У підлітковому віці дітям складно прийняти себе такими, якими вони є.  Найчастіше вони собі не подобаються, їм не подобається власне тіло.  Саме в цей період у них з’являються прищі, масніє  волосся, змінюється гормональний фон – дитина себе не впізнає. У підлітка з’являються думки про те, що він поганий, негарний зовні, нікому не подобається. І він вирішує: начхати, не буду нічого робити, аби сподобатись іншим, не буду доглядати за собою та за своїм одягом.  З одного боку, підлітки соромляться себе та свого нового тіла, з іншого – вони схильні поводитись з викликом.

Перехід із дитячого життя у доросле прийняти складно. У цій ситуації  підлітки часто кидають своєрідний  виклик суспільству. Неохайність  – один із варіантів протиставлення себе суспільству дорослих, навіть близьких родичів.  Своєю демонстративною неохайністю підліток начебто заявляє: я так хочу і я так робитиму, мені все одно, що  ви про це думаєте! На таку демонстративну неохайність варто реагувати спокійно. Цей період скінчиться. Варто просто його прийняти і пережити. Звісно, треба говорити з підлітком і чітко висловлювати свої бажання. Наприклад: я хочу, щоб ти складав до кошику свій брудний одяг.  Є надія, що підліток вас почує і виконає ваше прохання. Якщо ж він відмовиться збирати свій одяг, у вас є два варіанти: ви можете або самі позбирати брудний одяг (якщо вам так неприємно його бачити розкиданим), або ж залишити одяг там, де він лежить.

Є надія, що підліток – тим більше, дівчинка – сама не захоче ходити у брудному одязі і почне якось виправляти ситуацію. У будь-якому випадку, читання  моралі та докори тут не допоможуть. Необхідно послабити тиск на підлітка. У 15 років вже пізно вчити дітей охайності. Таке навчання починають з 3-4 років. Саме тоді дитину можна привчити акуратно складати свій одяг на стільчик та прибирати власні іграшки. Спочатку це треба робити разом із нею, поки дитина не засвоїть таку поведінку, як нормальну. Якщо ж час згаяний, у підлітковому віці переламувати дитину вже марно.  Тиск з боку батьків викличе лише спротив.

 

У 2009-му році «ТелеграфЪ» у рубриці «Сімейна сцена» друкував поради французького психолога, спеціаліста з емоційного інтелекту Ізабель Фійози – «10 кроків до того, щоб ваші діти вас слухались».  До речі,  мадам Фійоза має двох дітей-підлітків.  Ось її поради, як вирішувати проблему дитячої неохайності.

У 2009-му році «ТелеграфЪ» у рубриці «Сімейна сцена» друкував поради французького психолога, спеціаліста з емоційного інтелекту Ізабель Фійози – «10 кроків до того, щоб ваші діти вас слухались».  До речі,  мадам Фійоза має двох дітей-підлітків.  Ось її поради, як вирішувати проблему дитячої неохайності.

Ситуація №1: 

– брудні чашки та тарілки вже кілька днів валяються в кімнаті підлітка. Звичайна реакція батьків: крик, нотації, погрози, умовляння («Ну як ще мені сказати, щоб ти, нарешті, почув?!»). З усього цього галасу підліток робить  лише один висновок: що вдома йому не раді, що він поганий.  Насправді ж, ваша мета – навчити підлітка поважати правила спільного життя. Та перш, ніж почати її реалізовувати, викажіть трохи співчуття дитині – інакше сподіватися на її розуміння немає сенсу. Потім чітко висловіть свої потреби. Тільки, будь-ласка, не протиставляйте свої потреби потребам дитини. Уникайте докорів. Запропонуйте пошукати рішення проблеми разом: «Я розумію, що тобі приємніше приносити чай до своєї кімнати, та мені неприємно знаходити  там брудні чашки. Давай разом пошукаємо вихід, який влаштує нас обох. Давай просто сядемо і запишемо на папері і твої, і мої пропозиції. Тільки, чур, не коментуватимемо один одного. Просто запишемо, а потім спокійно їх розглянемо, добре?»

Підказка: важко вирішувати проблему, коли емоції зашкалюють. І ви, і ваша дитина повинні мати час. Тож краще заздалегідь домовитись, коли вам обом зручніше буде поговорити.

Ситуація№2:

– чистий та брудний одяг дитини розкиданий по кімнаті. Звичайна батьківська реакція – докори. «Ти абсолютно не бережеш свої речі!», «Ти просто кара Божа, а не дитина, такого нехлюя ще пошукати!». «Ти, ти, ти...» – ми говоримо з дитиною  про неї  саму. Звинувачуємо, докоряємо, принижуємо, підкреслюємо, що «у неї не так, як у людей». Через це вона просто не чує змісту слів, які ми промовляємо. Бо налаштована лише захищатися.  Втім, деякі батьки терплять розгардіяж мовчки, накопичуючи в собі роздратування. Та, якщо ми мовчимо, ми таким чином нічому не навчимо дитину. Деякі батьки, аби дарма не тріпати собі нерви, взагалі прибирають кімнату замість дитини.  Та у такому випадку у дитини зникає стимул змінюватися – навіщо, якщо і так все зроблено без її зусиль?  Що ж робити батькам?  Сформулюйте свої почуття та потреби ясно – дитина, як правило, налаштована їх поважати. Тож скажіть їй: «Я дуже втомилася, я так хочу прийти додому і відпочити у чистій, затишній кімнаті. Я дуже не люблю, коли речі розкидані. Я сподіваюсь, що вони будуть покладені на місця».

 



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.


Вверх