Втеча від себе

23.04.2008, 21:54 Просмотров: 1 363
Екстремальний спорт, трудоголізм, релігійність, навіть бажання усім усюди допомагати – усе це може бути формою залежності.

Нам здається, що ми вміємо  «вибивати клин клином».  Не складається дома - працюємо як навіжені.  Не складається на роботі,  до сьомого поту  «тягаємо залізо» у спортзалі.  Не можемо влаштувати власне життя, кидаємось  влаштовувати  чуже (сестрички, братика, подруги, симпатичного бомжа, нещасного цуцика та ін.).  Але психологи вважають, що усі ці заняття можуть перерости – і переростають – у залежність.  Якщо ми тікаємо від власних почуттів та від власних проблем, так воно і буде.

То як відрізнити нормальну працездатність від хворобливої? Нормальне бажання добре виглядати від хворобливого?  Зрештою, як зрозуміти, що ти не  людям допомагаєш (як тобі здається), а тікаєш від власних проблем?  Залежністю психологи називають саморуйнівну  форму  поведінки – так би мовити, програму на самознищення, розтягнуте у часі. Залежність веде до руйнації тіла, руйнації стосунків людини з оточенням, а, зрештою, і до руйнації стосунків із самим собою.

Найпростіший приклад – наркоман.  Наочна форма  хімічної  залежності.  Хоче – колеться. А не хоче – теж колеться.   Вважається, що у наркомани діти та незрілі дорослі громадяни подаються у пошуках свободи.  Діти – від тиранії батьків та дорослих взагалі. Незрілі дорослі  громадяни – від того самого.  Для них хто завгодно тиран – дружина, теща, начальник, друг, який підставив.  Тут мишоловка і закривається намертво – тікаючи від фізичної та моральної  несвободи, людина потрапляє у ще більш жорстку хімічну залежність.

Другий хрестоматійний приклад – алкоголік.  Хоче – п’є. Не хоче – п’є.  Хоче обмежити кількість спиртного – не може обмежити кількість спритного.

 

Успішний боягуз
Коли перед нами алкоголік або наркоман, усе просто і зрозуміло – залежна людина.  Але ситуація перестає бути простою, коли перед нами успішний  топ-менеджер, який  не має жодного друга і не може зав’язати та розвивати стосунки з жодною жінкою – бо він не вміє  будувати близькі стосунки.  Він боїться  розчарування, відчаю, страху, болю, гніву. І тікає від них – у роботу.  Знищуючи у зародку  будь-які близькі стосунки, бо вони несуть почуття. У тому числі і негативні.  Це страшно. Тож краще працювати – бо робочий результат простіше тримати під контролем, ніж почуття.

 

Допоможу усім, крім себе!
Ще складніше, коли ми бачимо перед собою практично святу людину – нашу колегу (або подругу).  Янгол! Чистий янгол! Попросиш – вийде попрацювати за тебе у неділю.  І половину роботи твоєї виконає. І з новим  симпатичним співробітником  познайомить.  Навіть поїде залюбки допомогти  прогребтися на клятій дачі.  Боже, а як терпляче вона вислухує вічні жіночі скиглення про поганого чоловіка!  А як ця свята жінка самовіддано намагається знайти жениха для товстенької  племінниці!  Ну просто янгол, а не жінка! Шкода, що  у самої сім’ї немає, і на роботі нею лише користуються, а підвищують по службі інших.  Ну так, на думку психологів, цей янгол у спідниці – залежна особа.  А форма її залежності – нездорове бажання влаштовувати чуже життя, щоби таким чином зняти з себе відповідальність за власне. Ви, мабуть, і самі чули, як такі жінки, зітхаючи, стогнуть: «Коли вже мені собою займатися, треба Каті допомогти – вона з двома дітьми залишилася!»

Дуже  непроста форма залежності – релігійність.  Сама по собі віра – це чудово. Вона страшенно полегшує життя.  Бо ти віриш – у себе, у людей, у Бога, у допомогу Всесвіту. А якщо віриш, то і можеш. То чому ж так гнітюче виглядають  сектанти?  Бо їхня релігійність – це форма залежності.  Переважна більшість  адептів ідуть  у секти,  щоби втекти від відповідальності за власне  життя.  У секти тікають від складних сімейних стосунків, від небажання  вирішувати  непрості життєві проблеми.  Мама одного з дуже юних кременчуцьких наркоманів, наприклад, просто подалася до секти – ухилившись, таким чином, від необхідності вирішувати складну сімейну проблему.

Психологи виділяють кілька найпоширеніших форм залежності. Усі вони – на нашому символічному дереві (дивись Дерево).  Звідки ж походять усі ці залежності?  Панове, як це не сумно, вони теж родом з нашого дитинства.  Психологи вважають, що різні форми залежності обирають інфантильні громадяни – ті, хто так і не подорослішав. Так і не навчився брати на себе  відповідальність за власне життя та власні почуття. Звідки це у них? Тут вирішальну роль відіграють батьки.  Пригадайте першу та  чи не найважливішу кризу 3-х років.  Її називають «Я сам!»  Саме у цей період дитинка намагається чинити самостійно – сам зав’яжу шнурки, сам одягну штанці.  Але ми завжди поспішаємо, а  невміле маля одягає штанці не на той бік, а шнурки старанно, висолопивши язика, в’яже битих 15 хвилин.  Хто ж таке витримає?!  І ми в’яжемо шнурки самі. Та ще й примовляємо: «Ну що ти робиш, ти навіть шнурок не можеш зав’язати! Який же ти незграбний! Краще вже я сама!»

 

Заборона на почуття
Звісно, справа не лише у нещасних шнурках.  Але системно забороняючи дитині досліджувати світ,  приймати власні рішення та нести за них відповідальність, ми так і не даємо їй по-справжньому подорослішати.

Природа залежностей має ще одну сумну сторону. Назвемо її – заборона  на почуття.  Ми боїмося щиро  висловлювати власні почуття. Адже нас учили – вихована людина має бути стриманою! Те саме ми нав’язуємо дітям.  Пам’ятаєте – хлопчики не плачуть! Дівчатам не можна бути агресивними!  Згодом у дитини виникає переконання, що щирі, але несимпатичні почуття – страх, гнів, біль – заборонені.  Відчувати їх непристойно.

Так ми починаємо ховатися від почуттів.  І боятися їх – якщо вони «неправильні».  Але ж почуття нікуди не зникають.  Вони просто розривають нас зсередини. І тоді ми тікаємо у залежності.  Не обов’язково від наркотиків. Можна вибрати щось більш респектабельне – робота, шопінг, екстремальний спорт.  Але яку б форму залежності ми не обрали, вона просто руйнує наше життя.

Що робить?

Проблему коментує штатний психолог кременчуцького наркологічного диспансеру Наталя Развадовська:

- Залежна людина  не може ані помітити свою залежність, ані визнати її. Скоріше, вона переконуватиме і вас, і себе у тому, що з нею все гаразд. Складність полягає у тому, як розповісти близькій вам людині про її стан.  Перше правило – не нападати. Бо вона оборонятиметься і нападатиме сама.  Наочний приклад – алкоголік. Він прийшов додому пізно, п’яний, ви були обурені, кричали, звинувачували його.   А він  захищався – можливо, навіть, нападав у відповідь.  Більш доцільна форма поведінки – дочекатися ранку і розповісти йому про свої почуття. Не про те,  який він ниций,  а про те, що ви відчували – відчай, страх за ваше спільне  життя, обурення.   Ви можете бути щирим та люблячим із залежною людиною.  Але ви маєте бути твердим  та послідовним щодо неприпустимості  її  вчинків, які руйнують ваше  життя.  Дуже важливо дозволити близькій людині пережити наслідки її руйнівної поведінки.  Якщо для вас нестерпне її п’янство або будь-яка інша форма залежності, варто пояснити, що ви любите її,  але не житимете разом – бо це для вас нестерпно.  Ви маєте право піти.  Бо ви відповідаєте, перш за все, за власне життя і власні почуття.  Частіше  члени родини намагаються контролювати руйнівну поведінку близької людини.  Але поки діє зовнішній контроль, внутрішній контроль не з’явиться.  З іншого боку, зовнішній контроль не можна вважати ефективним. Скільки дружин алкоголіків намагалися контролювати кількість випитого ними спиртного?  Але це не дає позитивних результатів.  Якщо ви живите разом  із  залежною людиною,  дуже важливо потурбуватися, у першу чергу, про власну безпеку – моральну та  фізичну.  Адже людина, яка прожила більше двох років із залежним партнером, стає співзалежною.  Якщо ж у вас з’явилась думка про власну залежність – необхідно звертатися до спеціаліста.  Залежність – дуже  серйозна комплексна  проблема, її неможливо вирішити просто вольовим рішенням.                 



 
0
Теги:
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.


Вверх