Із музею Макаренка зникли експонати

12.03.2008, 11:17 Просмотров: 1 520
Із музею Антона Макаренка зникли ордени, кришки золотого годинника, старовинні книги та інші експонати. Можливо, у такий
спосіб нечисті на руку кременчужани вирішили відсвяткувати 120-ту річницю з дня народження педагогановатора, яку відзначимо 13 березня. Міліція шукає крадіїв..
Сьогодні музей потребує реконструкції і капремонту. Планується, що поруч із нинішнім, напівзруйнованим будинком, зведуть нове приміщення.

Що зникло?
«На даний момент у музеї не виявлено 1659 одиниць музейних предметів основного фонду», – така цитата міститься у листі начальника облуправління освіти пана Мірошниченка до губернатора Полтавщини Валерія Асадчева. Погана новина спливла під час
останньої інвентаризації, що триває саме зараз, бо музей планують передати з балансу міської комунальної власності на обласну. Серед зниклих експонатів – деталі золотого годинника Антона Макаренка. «Золотий годинник за № 6366 у книзі «Особисті речі», знаходиться в розібраному стані. Згідно з описом, не вистачає двох золотих кришок», – сказано в акті інвентаризації.
Крім того, у музеї недорахувалися й інших особистих речей педагога: папки з металевою табличкою «А.С.Макаренко, колонія ім. Горького», коробки з-під голок, срібної монети 1922 року та іншого. Не знайшли перевіряючі й нагород, виготовлених із дорогоцінних металів. Зокрема медалі «За бойові заслуги», орденів Слави та Вітчизняної війни, що належали колишнім вихованцям Антона Макаренка – панам Леваді та Лазарєву.
Але найбільшу нестачу виявили в бібліотеці музею. Невідомо, куди і як зникли 128 книжок з особистої бібліотеки педагога. Деякі з них датовані ХVIII сторіччям, як, наприклад, книга «Летописец, содержавший в себе Российскую историю от 852 до 1598 года, то есть по
кончину царя и великого князя Федора Ивановича», видана Московською типографією у 1781 році чи «Исторические монографии и наследия Николая Костомарова», датована1867 роком, видана типографією Імператорської Академії наук.
Крім того, у переліку відсутніх експонатів – чимало книг, фотографій, листівок тощо.  Встановлені також численні порушення у веденні музейної документації, зокрема випадки невідповідності записів експонатам, відсутність інвентарних номерів, дублювання номерів, знайдена велика кількість особистих речей колишнього директора музею Петра Лисенка та інше.
Керівництво змінювалося, перевірки нічого не виявляли. Коли колишній директор музею Петро Лисенко вже майже звільнявся, він дозволив одному з аматорів відзняти фільм про заклад. На кіноплівці можна побачити, що «злощасні» золоті годинники ще мають
кришки. Петра Лисенка було звільнено 2 березня 2006 року. З того часу директором працювали Юлія Андрєєва, Світлана Масенко та Наталя Коваленко. При цьому чергові планові інвентаризації нестачі експонатів не виявляли.
12 жовтня 2007 року пані Коваленко видала наказ про інвентаризацію. Саме ця інвентаризація і виявила першу пропажу – кришки від
золотого годинника. 2 січня 2008 року, коли музей вирішили передати з міської комунальної власності в обласну, у музеї почалася чергова ревізія, яка і з’ясувала, що звідси зникли 128 книжок особистої бібліотеки Антона Макаренка, ордени та інші речі.

Книги зберігалися в підсобній кімнаті, разом із робочим одягом
Теперішній директор музею Наталя Коваленко розповідає, що нестачі деяких експонатів майже не дивується.

«Коли я прийшла працювати, був випадок, коли ми знайшли особисті книги Антона Макаренка в підсобній кімнаті, разом із робочим одягом. Невідомо також, із яких причин до експонатів музею потрапили особисті речі екс-директора Лисенка, наприклад, волосся його доньки та вітальні листівки особистого характеру. Апробація виробів, які містять дорогоцінні метали, чи ретельна звірка експонатів узагалі не проводилися, необхідна документація велася хаотично і з помилками», - каже пані Наталя.

Віце-мер міста Василь Хоменко переконаний, що музейні цінності були кинуті напризволяще: «Коли я став віце-мером та відвідав
музей, то здивувався, як там все було запущено. Це просто злочин! Інвентаризація музейного фонду не проводилася багато років.
Зараз керівництво тільки налагоджує роботу».

Що кажуть у міліції?
Старший оперуповноважений міського управління міліції Олег Стороженко розповів репортеру «Телеграфа», що наразі міліція проводить опитування усіх причетних до справи.
– На збір матеріалів оперуповноваженим дається десять діб. Потім справа буде направлена до слідчого відділу міськуправління міліції або в прокуратуру, де вирішуватимуть, чи порушувати кримінальну справу і проти кого саме. Наразі ведуться роботи щодо пошуку зниклих експонатів, – зазначив Олег Стороженко.

Довідка „Ъ”

Організатор музею, макаренкознавець Іван Убийвовк пишається книжкою творів Антона Макаренка, виданою японською мовою.

Кременчуцький музей кращий за Московський
Одним із активних організаторів музею Макаренка є кременчужанин Іван Убийвовк. 87-річний Іван Сергійович, спілкуючись із репортером «Телеграфа», розповів деякі подробиці створення музею. Виявляється, 28 квітня 1950 року, за рішенням уряду СРСР та згідно з постановою уряду УРСР, було вирішено створити музей Макаренка у Кременчуці, де педагог провів юнацькі роки та почав педагогічну діяльність.

У 1953 році до музею завітала дружина Антона Макаренка.
Фотографія на згадку. На фото зліва направо: племінниця
Антона Макаренка Тетяна Загнойко, син дружини Макаренка – Лев Салько, дружина Макаренка – Галина, співробітник музею Іван Убийвовк, дружина Лева Салька, директор музею Олександр Неаполітанський.

– Це рішення активно підтримали історики та дружина Антона Семеновича – Галина Макаренко, – згадує Іван Убийвовк. – Музей вирішили облаштувати у будинку, зведеному батьками педагога в 1905 році. Для його організації 11 травня 1951 року я виїхав до
Москви, де мешкала родина Макаренків. Дружина Антона Семеновича передала для нового музею дубову книжкову шафу, стіл, ліжко, білизну, стільці, глечик, особисті речі педагога, деякі фотоматеріали та з десяток книжок.
8 липня 1951 року музей було відкрито. Згодом поруч із його будівлею, за підтримки директора вагонобудівного заводу Івана Приходька, ми збудували господарський будинок. У 1953 році до нас завітала дружина Антона Макаренка разом із сином від першого шлюбу – Левом Сальком та його нареченою. Вони привезли подарунки: фотоапарат, знамена комуни, папку з листами колоністів, записні книжки педагога. Разом із ними я поїхав у Москву, де про був 18 діб. Взагалі я шість разів їздив до них, і завжди зупинявся у квартирі, де мешкав Антон Макаренко.

У 1962 році дружина Макаренка померла. Я відразу вирушив до Москви з надією попрохати у його родичів нові експонати для музею.
Приїхав вчасно – рідня вирішила поміняти квартиру. Після деяких перемовин було прийнято рішення описати речі з квартири Макаренка
і передати їх до Кременчука. Так і зробили. Я навіть домовився взяти деякі речі з дачі Макаренка. Саме звідти я привіз і золотого  годинника.
До речі, з московської квартири Макаренка я вивіз майже все! Добре, що мені допомогли в обласному управлінні освіти – дали вантажівку, щоб перевезти речі. Ми тоді суттєво поповнили експозицію! Музей і потім поповнювався подарунками від вихованців  відомого педагога. Відзначу, що у Москві також є музей Макаренка, але там лише 500 експонатів, а у нас їх – більше 10 тисяч!



 
0
Автор: bulashev
Комментировать статью могут только зарегистрированные пользователи.
Пожалуйста, ВОЙДИТЕ или ЗАРЕГИСТРИРУЙТЕСЬ.
Ознакомьтесь с правилами комментирования.

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.


Вверх